Нана (скорочено)

Ганна Купо на прізвисько Нана, дочка спився прачки Жервеза Маккар і покалічивши робочого Купо, померла в Парижі в 1870 р. вісімнадцяти років від народження від віспи, переживши на кілька днів свого дворічного сина і залишивши в смутку кілька десятків своїх коханців. Втім, її коханці втішилися швидко. Крім того, насувалася війна з пруссаками. У кімнаті, де розкладалася Нана, чиє прекрасне, з розуму зводить обличчя перетворилося в гнійну маску, раз у раз лунав крик: “У Берлін! До Берліна! У Берлін! “

… Вона дебютувала в театрі Борднава “Вар’єте”,

куди на прем’єру пародійної оперети про тріумф Венери над рогоносцями зібрався весь світський, літературний і театральний Париж. Про Нана всі говорили вже тиждень – ця не вміла повернутися на сцені, яка мала скрипучим голосом, позбавлена будь-якої грації повна дівчина підкорила зал з першої своєї появи на сцені: не талантом, зрозуміло, але божевільним покликом плоті, що линули від неї.

Цей-то поклик привів до її ніг всіх чоловіків міста, і вона не вміла відмовляти нікому, бо про любов у неї були сентиментально-галантерейні подання, розпуста перестав бути їй в новинку чи не з чотирнадцяти

років, а гроші коханців були єдиним джерелом її існування. Неохайна, що живе серед неохайності і бруду, яка проводить дні у надприродній неробства Нана виглядала воістину розкішним тваринам і як такий була однаково приваблива для бульварного журналіста Фошро, банкіра Штейнера, полусветскіх львів Вандевра і Ла фалуаза, аристократа графа Мюффо. Невдовзі до цих шанувальникам додався сімнадцятирічний Жорж Югон, нащадок аристократичного роду, досконалий дитина, досить, однак, прудкий в осягненні заборонених задоволень.

… Графиня Сабіна Мюффо, що вийшла заміж сімнадцяти років, жила досить цнотливу картину і, правду сказати, нудно. Граф, людина жовчний і замкнутий, старший за дружину, приділяв їй явно недостатньо уваги.

Фошро, нудьгуючий на рауті у Мюффо, починає всерйоз подумувати про те, щоб домогтися її розташування. Це не заважає Фошро присутнім на вечері, який дає Нана, збираючи на ньому акторів і актрис свого театру, але головне – чоловіків, обложників її квартиру вдень і вночі. Розмова на вечері у Нана, хоч і не в приклад більш жвавий, крутиться навколо тих же тем: війна, політика, плітки. Плітки, однак, вирізняються. Усі зв’язки на увазі, і дами спокійно обговорюють з чоловіками гідності своїх коханців. Напившись, Нана впадає в істерику: як всяка повія, вона починає вимагати від присутніх поваги до себе і нарікає на свою жахливе життя. Її скарги змінюються настільки ж істеричними визнаннями в любові до чергового її кавалерові – Дагне; присутні звертають на все це мало уваги, поглинені хто картковою грою, а хто – виливанням шампанського в рояль. У подібних розвагах охоче бере участь не тільки інтелектуальна, а й політична еліта: сам принц стає завсідником театру “Вар’єте” і в антрактах завжди буває у вбиральні Нана, а то й відвіз її з вистави у власній кареті. Мюффо, супроводжуючий принца, сходить з розуму від ревнощів: він сам, сорок років проживши стриманою і строгим життям, цілком поглинений незрозумілою пристрастю до золотоволосої Венері, красуні, ідіотка. Він марно домагається Нана: призначивши йому побачення, вона взяла відпустку в театрі і виїхала до Орлеана.

Тут-то її і застав втік від матері Жорж Югон, якого Нана в припадках сюсюкаючих романтики називає те Зізі, то Бебе. Ровесниця юнаки, що має, однак, незрівнянно більшим досвідом, Нана отримує задоволення від гри в дитячу любов-дружбу. Відбуваються спільні милування місяцем і осипання Зізі нестерпно вульгарними прізвиськами з попутним перевдяганням його в улюблену нічну сорочку. Жоржа, проте, доводиться ховати, бо Нана відвідують в Орлеані і Штейнер, і граф Мюффо. Сабіна Мюффо тим часом піддається нарешті на залицяння Фошро, але графа це мало турбує: він весь поглинутий Нана. Його не зупиняє навіть жорстока, різка стаття Фошро про Нана, озаглавлена “Золота муха”. З Фошро важко сперечатися: Нана і справді золота муха, усмоктувальна смерть з падали і заражає Париж. Поки Мюффо в квартирі Нана читає цю статтю, господиня милується собою перед дзеркалом, розгойдується всім торсом, обмацує родимку на стегні і сильну груди.

Яку б руйнівну отруту, якого б золотого звіра ні бачив у ній Мюффо, він хотів її, і хотів тим сильніше, чим виразніше усвідомлював її жахливу порочність і тупість. Нана і повідомляє йому про те, що Сабіна, дев’ятнадцять років проживши з графом, тепер зраджує йому з Фошро. Ударивши її, граф вибігає геть, а Нана дозволяє своєї служниці Зої впустити наступного. Проблукав усю ніч під дощем, Мюффо повертається до неї і стикається ніс до носа з Штейнером. Щтейнер приніс гроші – тисячу франків, які Нана попросила у нього напередодні. Доведена до крайнього ступеня роздратування настирливістю обох, Нана, взагалі надзвичайно легко переходить від сліз до сміху, від сентиментальності до гніву, виставляє он обох. Їй всі набридли. Вигнаний і абсолютно знищений граф повертається додому. У дверях він зустрічається зі своєю дружиною, тільки що приїхала від коханця.

Вигнавши графа і банкіра, Нана розуміє, що розкішну квартиру доведеться змінити на житло поскромніше. Із актором “Вар’єте” фонтаном – рідкісним виродком – вона поселяється в більш скромному житлі. Перший час їх життя тече майже ідилічно, потім Фонтан починає бив її, і вона готова знаходити в цьому своєрідне задоволення, але всьому є межа: Нана потребує віддушини. Такий віддушиною стає для неї подруга – шльондри на прізвисько Атласная, яка, без особливого задоволення віддаючись чоловікам і зберігаючи дівоцький-безневинний вигляд, набагато більше радості знаходить в лесбійських утіхах. Втім, одного разу, відвідуючи публічний будинок, де ночувала Атласная, Нана потрапила в облаву і ледь забрала ноги. Шукав примирення граф Мюффо припав їй як не можна до речі. Вона легко вмовила його домогтися того, щоб роль порядної жінки в черговий прем’єрі Борднава дісталася їй, а не її вічної суперниці Розі Міньйон. Мюффо викупив цю роль у Борднава за п’ятнадцять тисяч франків – він тепер готовий на все. Саме за його рахунок Нана і стала “кокотки вищого польоту”. Вона переїхала в розкішний особняк на авеню де Вільє, куплений графом, але не залишила жодного Жоржа, якого час від часі поблажливо брала, ні атласну, у обіймах якої долучалася до невідомого перш пороку. Це не заважає їй захопитися братом Жоржа, Філіпом Югоном,

На перегонах у Булонском лісі Нана, оточена чоловіками, стає справжньою королевою Парижа: на бігу виставлена руда кобила на прізвисько “Нана”. Сумнівний каламбур “Хто скаче на Нана?” викликає загальне захоплення. На руду кобилу ставлять майже всі, і вона з блиском перемагає на перегонах: Нана несуть додому чи не на руках. Вандевр на скачках розорився, але Нана це мало хвилює. Вандевр скандалить в скаковом суспільстві, стверджуючи, що результат скачки підтасований, Виключений з суспільства, він підпалив свою стайню і згорів там з усіма кіньми. Це змусило Нана вперше задуматися про смерть і злякатися її. А незабаром у неї стався викидень – вона два місяці не вірила в свою вагітність, пояснюючи все нездоров’ям, і ледь не померла. Розоряється граф Мюффо проводить біля нього весь свій час. Його дочка Естелла виходить заміж за Дагне, але графиня виглядає молодшою і краще дочки: її зв’язок з Фошро вже ні для кого не таємниця. Граф давно відчуває себе чужим у власному будинку. На весіллі Естелли і Дагне він виглядає старшим і жалюгідним. Дагне покращувалися момент, щоб прямо перед торжеством забігти до Нана і, як він висловлюється, вручити їй свою невинність. Обох надзвичайно тішить це пригода.

Нана панує над містом. Філіп Югон, призначений полковим скарбником, приносить їй все казенні гроші і потрапляє до в’язниці. Його молодший брат заколовся ножицями прямо в особняку у Нана по тому, як вона сказала, що ніколи не вийде за нього заміж. Граф Мюффо сходить з розуму від ревнощів, поки Нана одного за іншим руйнує все нових і нових коханців. Заставши у неї потворного старого, маркіза де Шуара, граф знаходить нарешті сили втекти від чудовиська, що зламав його життя: зруйнований, він повертається до дружини, до того часу порвала з Фошро, і цілком віддається релігії. Нана незабаром зникає з Парижа – з чуток, вона побувала в Росії, була на утриманні у якогось князя, але не порозумілася з ним і повернулася до Парижа. Тут помирає її дитина – занедбаний, забутий нею Луізе, материнську ніжність до якого вона так любила демонструвати. На другий день вона раптово захворює віспою. Її смерть збігається з початком війни. Майже ніхто з подруг і коханців Нана не вирішується підійти до її тіла – дуже сильний страх заразитися.

Вона лежить одна в готелі, куди приїхала відразу після повернення. Її особа – суцільний гнійник – звернене догори, праве око провалився, з носу витікає гній, щока покрилася червоною кіркою. Прекрасні руде волосся ореолом стоять над застиглою маскою.