Найогидніші очі порожні… (I в.)
“Найогидніші очі порожні…” – писав український поет Василь Симоненко. Що він мав на увазі? Людина тільки тоді є цінною для оточення, для суспільства, коли вона володіє основними душевними якостями – добротою, почуттям власної гідності, врешті-решТ, порядністю і духовністю. Таку людину люблять близькі й друзі, поважають колеги, довго пам’ятають випадкові знайомі. І не тільки тому, що вона привітна, ввічлива і ласкава з ними, а ще й тому, що, як не дивно, багатий духовний світ відображений в її зовнішності, зокрема у виразі очей.
Візьмемо інший приклад. У кожного з нар у житті хоч раз була ситуація, коли потрібно було запитати у сторонньої людини, як пройти у певне-місце. Чи не правда, що перш ніж поцікавитися необхідною інформацією, ми підсвідомо в натовпі починаємо шукати ту людину, до якої підійдемо із запитанням? І погодьтеся, не звертаємось до перехожого, який має злі очі або очі нахаби, бо нам хочеться спілкування з тим, хто дивиться привітно й лагідно. Одразу розумієш: від такої людини не почуєш грубощів, прикрих слів, після спілкування з нею настрій покращиться.
Особливо неприємні так звані “порожні” очі. Вони можуть бути інше в тієї людини, яка не цінує і не поважає нікого, їй байдуже до думки інших людей.
Є й гірші випадки: буває, що людина з порожніми очима може пограбувати і навіть убити… Недарма у творах різних видів мистецтва (у літературі, кіномистецтві, живописі) грабіжники і вбивці часто зображені саме як люди з порожніми очима. І цікаво, що такий прийом дає найкращий ефект, бо ми, як правило, переповнюємося огидою до зображуваного персонажа.
Чому так? Та тому, що навіть коли людина має недобрий погляд, ми сподіваємось – це ненадовго, можливо, вона зміниться, стане лагіднішою. Але коли дивимося в порожні “скляні” очі, то у нас складається враження, що їх власника ніколи не змінити, не переконати в тому, що людська доброта, взаємодопомога існують, бо йому байдуже, для нього не існує моральних меж. Душевна деградація відбулася.
І розумієш життєву істинність слів Василя Симоненка, який застерігав від людей з порожніми очима. Дійсно, такі очі – найогидніші.