Найбільший син Росії. Пушкіна – наше все
Пушкін! Слово, що давно вже перестало бути для нас тільки прізвищем письменника, нехай великого, а стало позначенням чогось такого, без чого саме життя нашу помыслить не можна. Чому?
Чудо Пушкіна. Уже сучасники Пушкіна, люди, особисто його що знали, общавшиеся з Пушкіним-Людиною, з ним що говорили, першими після загибелі поета вимовлять слова про Пушкіна як про безумовне, грандіозне, стихійне явище. Олексій Кольцов написав про Пушкіна вірші й назвав їх “Ліс”. “Сонце нашої поезії”… Сонце! – назавжди всі запам’ятали й ці слова
Гоголь сказав: “Пушкіна є явище надзвичайне й, може бути, єдине явище російського духу: це російська людина в його розвитку, у якому він, може бути, з’явиться через двісті років. У ньому російська Природа, російська душа, російська Мова, російський характер відбилися в такій же чистоті, у такій очищеній красі, у якій відбивається ландшафт на опуклій поверхні оптичного скла”. У Пушкіні російська людина з’явилася як модель, як програма і як прообраз майбутнього.
Ми так звикли до того, що Пушкін був
“Муза Пушкіна, – писав Бєлінський,-була вигодувана й вихована утворами попередніх поетів. Скажемо більше: вона прийняла їх у себе, як своє законне надбання, і повернула їхньому миру в новому, перетвореному виді”. Так, усе в новій російській літературі йде від Пушкіна. Творець російської літературної мови. Основоположник реалізму. Перший справжній художник-історик. Перший… Перший… Перший…
Недарма великі наші письменники не тільки Пушкіним починають, але, пройшовши шляхами різн і складними, знову виходять до Пушкіна: пізній Достоєвський і пізній Некрасов, пізній Блок і зрілий Маяковський, і Єсенін, і Твардовский. Це не повернення назад, “не рух по колу, тому що щораз, на кожному новому етапі Пушкін – спереду. Рух від Пушкіна виявляється рухом до Пушкіна.
Відродження, початок XIX століття в Росії, що Луначарский, маючи на увазі властиво Пушкіна, називав нашим Відродженням. Гіркий, у свою чергу, порівнював роль Пушкіна в російській літературі з роллю Леонардо в європейському мистецтві. От який зміст одержує формула великого критика “Пушкін був першим російським поетом-художником”. Первочеловек сталих націй повинен був з’явитися художником, а “Пушкін,- говорив Луначарский,- був росіянці навесні, Пушкін був росіянином ранком, Пушкін був росіянином Адамом”.
Історія показала, що Пушкін не тільки став першим хронологічно, але й залишився першим по масштабах і характеру дарування. Ніхто краще самого поета не визначив його эстетического універсалізму:
ЧиРеве звір у лісі глухому,
ЧиСурмить ріг, чи гримить грім,
ЧиСпіває діва за пагорбом –
На всякий звук
Свій відгук у повітрі порожньому
Народиш ти раптом.
Ти внемлешь гуркоту громів
И гласу бури й валів,
И лементу сільських пастухів –
И шлеш відповідь;
Тобі ж немає відкликання… Такий
И ти, поет!
А. Н. Островський колись назвав вірші Пушкіна благодіянням. І це – благодіяння волі. Почуття волі, може бути, саме дивне, що народжує спілкування з Пушкіним. В “Пам’ятнику” поет сказав про це, як про головну свою заслугу: …що в моє жорстоке століття восславил я волю…
Пушкін був близький до декабристів, їхні думки й почуття харчували молоду пушкінську поезію, а один з перших своїх добутків він прямо назвав “вслід Радищеву” – “Вільність”. Вся його творчість від першої до останнього рядка є восславление волі: антикріпосницька ” Село “, але й фантастичний, казковий “Руслан” – вільна гра духовних сил вільної людини, передчуття, по слову Бєлінського, нового миру Творчості. Що ж, у цьому змісті “Руслана й Людмилу” можна назвати й називали “декабристською поемою”. А після 1825 року, після поразки першого в нас революційного виступу, уже “тільки дзвінка й широка пісня Пушкіна лунала в долинах рабства й мучень; ця пісня продовжувала епоху минулу, наповнювала своїми мужніми звуками сьогодення й посилала свій голос у далеке Майбутнє. Поезія Пушкіна була запорукою й розрадою. Поети, що живуть у часи безнадійності й занепаду, не складають таких пісень…” (Герцен).
Однак разюче відчуття волі поезія Пушкіна несе не тільки там, де вона про волю говорить. Тому він завжди залишався в підозрі в “жорстокого” століття, і навіть тоді, коли не створював крамольних, по характеристиці Олександра I, “обурливих” віршів. Пушкіна – сама воля. Яке подолання обмеженості, яка звільненість від егоїзму в цьому визнанні:
Я вас любив: любов ще, бути може…
Я вас любив безмовно, безнадійно,
Те боязкістю, то ревнощами млоїмо;
Я вас любив так искренно, так ніжно,
Як дай вам бог улюбленої бути іншим.
Любою пушкінський образ нескінченно значний. Ви помнете “ДО***”:
Я пам’ятаю дивовижне мгновенье:
Переді мною з’явилася ти,
Як скороминуще виденье,
Як геній чистої краси…
Пушкінська творчість-це творчість “за законами краси”, один з вищих проявів самої суті людської творчості взагалі. Не в цьому чи розгадка унікального явища єдиного в нас роману у віршах “Євгенія Онєгіна”, як “енциклопедії російського життя” – прямий наслідок “енциклопедизму” пушкінської душі, пушкінського духу. Не в цьому чи здатність Пушкіна до подолання національної обмеженості, своєрідний художній інтернаціоналізм, названий Достоєвським всесвітньою чуйністю: “Справді, у європейських літературах були величезної величини художні генії – Шекспиры, Сервантесы, Шиллеры. Але вкажіть хоч на один із цих великих геніїв, який би володів такою здатністю всесвітньої чуйності, як наш Пушкін. І цю-те здатність, найголовнішу здатність нашої національності, він саме розділяє з народом нашим, і тим, главнейше, він і народний поет. Самі найбільші з європейських поетів ніколи не могли втілити в собі з такою силою геній чужого, сусіднього, може бути, з ними народу, дух його, всю затаєну глибину цього духу й всю тугу його покликання, як міг це проявляти Пушкіна.
Чудова особливість Пушкіна: ми, люди, можемо відрізнятися по ступені розуміння його добутків, просто по ступені знання написаного їм, і проте ми завжди відчуваємо всього Пушкіна – у кожному вірші, у кожному рядку він весь. Навіть самі чуйних і далекоглядні з пушкінських сучасників і пізніших, часто видатних критиків знаходили в Пушкіна “краще” і “гірше”, говорили про занепад таланта в “Борисі Годунове” і равнодушно проходили мимо “Повістей Белкина”.
Зараз ми радуємося кожному пушкінському слову, кожній фразі, їм вимовленої, насолоджуємося будь-яким листом, їм написаним. І це тому, що ми вже розуміємо якщо не все в Пушкіні, то всього Пушкіна.
Любою художник вступає в жорстоку сутичку згодом, і якщо виходить переможцем, те найчастіше із втратами. І немає в нас подібного до Пушкіна художника, на який би час працював так щасливо, так оплодотворяюще. Із плином його значення Пушкіна, насущна його для нас необхідність не тільки не стають менше, але усе більше зростають.
Летие-який це світлий ювілей! День народження Пушкіна – який це свято! На якому не може бути ні тіні фальші або нудьги. На якому ніяке звернене до ювіляра слово, найгучніше, не може перешкодити ніякому вдячному шепоту. Свято Пушкіна. Наше свято!
ЗЕКУНОВ ВОЛОДИМИР
(1 votes, average: 5.00 out of 5)