Надійна опора духовного життя
По-давньому височать на землі великі пам’ятники духу – собори, обрамлені витягнутими вгору спорудами нового віку техніки. По-давньому неспокійна людина хапається клаптика теплої землі й високого неба, . щоб Відчути точку опори, щоб на мить знайти саму себе і спробувати щось у собі осягнути. Але землю вкривають бетон і асфальт, небо затягується димами, і кудись шалено, в метушливій тривозі летить життя, засмоктує, Вимотує і не залишає тієї “чистої години” для душі, коли можна мудро подумати про себе, про головне.
Куди ж іде життя?
Нині,, як ще ніколи в історії” кожен має бути люди пою в людстві, щоб кожним нервом відчувати його болі її тривоги. Нині особливо кожен мусить почуватися органічною часткою великого Собору людської
Нині Кожен, хто це усвідомив, розуміє, що йдеться не про абстрактну вселюдську будову, а про цілком конкретні особисті права та обов’язки щодо вироблення власної індивідуальності як частки власного народу, як надійної іиюри для культури та духовного життя своєї наДії. (За Є. Сверстюком)