Національне самовизначення у творі Т. Г. Шевченка “І мертвим, і живим, і ненародженим…”
Шевченко як справжній українець боровся за національне визволення. Його суспільно-політичні погляди з плином часу ставали чіткішими. Він ще більше усвідомлював протиріччя між народом і всім панівним класом, тому викриває тепер не тільки кріпосників, реакціонерів, а й лібералів. У першу чергу проти них і спрямоване послання “І мертвим, і живим, і ненародженим…”.
Автор вперше в українській літературі поставив проблему мислячої еліти і народу як проблему національно-політичну. В благальному звертанні-заклику він говорить про братання
Найменшого брата… Шевченко доводить, що тільки національне єднання, тільки громадянський мир, просвітлення звільненого народу забезпечить його Батьківщині щасливе майбутнє: І забудеться самотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава Україні, І світ ясний, невечірній Тихо засіяє… Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю! А щоб це збулося, поет-демократ звертається до дворян, поміщиків, які “святою правдою торгують”, “деруть з братів-гречкосіїв” три шкури…
Шевченко викриває абсурдний лібералізм, хижацьке нутро так званих “патріотів”
Як бачимо, поет спрямовував свій погляд і в минуле, і в сучасне йому життя, а також звернувся і до ще не народжених. Його послання є глибоким філософським роздумом, до речі, і політичним, над долею всієї України. Він звернувся до всіх людей із засторогою:
Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люди, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторінками Кров у синє море Дітей ваших… Поетові слова виявилися пророчими. Цим твором Т. Шевченко заперечив думку про політичну незрілість української нації.