На крилах поезії (“Веснівки” М. Шашкевича)

Художній доробок М. Шашкевича

В історію української літературно-мистецької думки Маркіян Шашкевич увійшов як один із творців першого західноукраїнського альманаху “Русалка Дністрова”, виданого 1837 року в Будапешті, учасник літературного гуртка “Руська трійця”, де разом із ним співпрацювали також Іван Вагилевич та Яків Головацький. Невтомний збирач фольклору, полум’яний захисник живої української мови, Маркіян Шашкевич створив самобутні художні твори – оповідну казку “Олена”, ліричні поезії “Згадка”, “Погоня”, “Розпука”, “Туга за милою”, “Сумрак вечірній”. Серед них і перлина української класичної літератури– поезія “Веснівка”.

Тематичний спектр творчості Маркіяна Шашкевича досить різноманітний – це й історичні зацікавлення, виявлені в поезіях “О Наливайку”, “Хмельницького обступленіє Львова”, й картини природи в “Сумраку вечірньому”, “Тузі”, “Над Бугом”, роздуми про сенс життя, щастя й покликання (“Лиха доля”, “Розпука”, “Думка”), і, безперечно, загадка кохання (“Туга за милою”, “До милої”). Герої його ліричних поезій – калина червона, голуб сивий, туга, козак, дівчина, що вірно його чекає, ворон чорнокрилий, вітрець, місяць, Соловій – традиційні, фольклорні, але загадкові й сучасні водночас. Ліричний герой – люблячий, з добрим, чутливим серцем, глибокими переживаннями, пов’язаний із духом народу.
Провідний пафос “Веснівки” – надія на відродження, оновлення, оспівування вічного прагнення до світла, краси, намагання сягнути висот. Символічною є вже сама назва твору, адже в усній народній творчості існує жанр веснянки – обрядової пісні, що нею закликають тепло, радість, надію:
Прийди, прийди, весно,
Прийди, прийди, красна,
Принеси нам збіжжя,
Принеси нам квіток.

“Веснівка” Маркіяна Шашкевича побудована у формі діалогу між “квіткою дрібною” та “весною раненькою”. Щоб привернути до себе світ, квітка прохає неньку-весну виконати її волю – просить долі, цвіту яскравого, краси сонячної, зоряної. Відповідь весни жаліслива, сумна, навіть безнадійна:
“Доню, голубко!
Жаль мені тебе,
Гарная любко;
Бо вихор свисне,
Мороз потисне,
Буря загуде, – Краса змарніє,
Личко зчорніє,
Головоньку склониш,
Листоньки зрониш, – Жаль серцю буде”.

Однак звертання – благання квітки настільки полум’яне, що в читача не залишається сумніву – застороги весни не зупинять прагнення до сонця, до світла. Жоден вихор, мороз, буря неспроможні зруйнувати прагнення й волю дрібного цвіту:

“Нене рідная! Вволи ми волю – Дай мені долю, Щоб я зацвіла, Весь луг скрасила, Щоби я була, Як сонце, ясна, Як зоря, красна, ” Щоби-м згорнула Весь світ до себе!..”
“Веснівка” М. Шашкевича досить символічно перегукується з циклом “Веснянки” Івана Франка. Спраглий світла, гине Метелик із однойменної казки Лесі Українки, але “хіба ж розумніша була б його смерть, якби він навіки заснув у темнім льоху?” Світло спалило його, але, окрилений надією, він рвався на простір. Він шукав світла! Ліричною поезією “Веснівка” Маркіян Шашкевич утверджує ідеали романтизму – прагнення волі, відродження, пошук себе у світі, нездоланність сили надій на майбутнє.