…Україно! Ти для мене – диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо, горда і вродлива, З тебе дивуватися повік… В. Симоненко “Задивляюсь у твої зіниці” В Україні в різні часи було багато письменників і поетів, які своєю творчою діяльністю закликали народ до боротьби з несправедливістю, вони були “совістю нації”, інтелігенцією. Дуже продуктивною була діяльність поетів-“шістдесятників”, які займалися громадськими справами. Одним із найяскравіших і найталановитіших, як на мене, був Василь Андрійович Симоненко. Він народився
у с. Біївці 8 січня 1935 року, був розумною дитиною, добре вчився у школі, потім вступив до Київського національного університету на факультет журналістики. Там він був старостою літературної студії, проте свої вірші наважився показати лише після третього курсу. По закінченні університету працював у черкаській газеті. Весь цей час Василь писав вірші, чудові, неповторні, оригінальні вірші, але його переслідували, критикували твори. Чому? Тому що він викривав недоліки тогочасного режиму. І прожив поет усього 28 років… Кому, як не йому, знати, що таке жага до життя, адже він так хотів жити! Але він передбачав
свою ранню смерть і ще у двадцять років написав: Не докорю ніколи і нікому, Хіба на себе інколи позлюсь, Що в двадцять літ в моєму серці втома, Що в тридцять в очі смерті подивлюсь… Його вірші сповнені любові до України, юнацького запалу, щирого захоплення. Це ода життю, молитва за рідний край. Поезії Симоненка дуже мелодійні та музичні, тому композитори легко поклали їх на музику, і з’явилися прекрасні пісні : “Лебеді материнства”, “Задивляюсь у твої зіниці”, “Ображайся на мене” та інші. Ці пісні стали воістину народними, адже вони так нам усім полюбилися! Як же стискається серце, коли чуєш оті щирі слова матері, яка дуже хвилюється за свого сина, відпускаючи його в дорогу : …За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата… …Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. “Лебеді материнства” Також звертання Василя до України : Земле рідна! Мозок мій світліє І душа ніжнішою стає… …Я… з твоїм ім’ям вмираю І в твоєму імені живу… “Україні” Василь Симоненко – мій найулюбленіший поет, коли читаєш його вірші незрівнянної та незайманої краси, хочеться кохати й бути коханими, відчувається справжнє натхнення. Голос Симоненка долунає до нас крізь віки, він закликає нас єднатися, любити одне одного, тоді на нас чекатиме щасливе майбутнє! Олена Ігорівна Акульшина, 17 років, місто Керч (АР Крим).
