Музика перепліталася в мене з літературою (творчість Бориса Пастернака)
Одного разу високий худорлявий школяр повертався з гімназії. Буяла весна. Цвіли яблуні, вишні, і все було вкрито білими хмарками квітучих садків. Вікна багатьох дачних будиночків були відчинені навстіж. Легко й просто складалися рими:
Горище вголос заспіва, Вклонившись рамі та зимі, Стрибне до вікон чехарда 3 дивацтв, нещасть, сум’ятя слів.
Але що це? Якась навала дивовижних звуків. Юнак зупинився й не зміг зрушити ні на крок. І доки лунала Музика, стояв, немов зачарований. Це Скрябін! Сусід по дачі. Він повернувся з поїздки й знову вдома.
Юнаком, закоханим у музику, був майбутній відомий російський поет Борис Леонідович Пастернак. Із раннього дитинства звуки музики були для нього, як колискова пісня. Мати була відомою піаністкою. У будинку батьків збиралося багато друзів – поетів,
Художників, науковців (адже батько був таквж відомою людиною – художником, ректором), іноді серед ночі маленький хлопчик прокидався від звуків музики, що долинали знизу. Тоді вже до ранку заснути не міг. Здається, з трьох років він уже щось грає на піаніно, а з шести дещо починає писати
Це солодкий притихлий горох, Це – усесвіту сльози в лопатках, Це – з пюпітрів і флейт – Фігаро Круто валиться градом на грядку
Це нерозривний клубок чогось суцільно-прекрасного, дивного, щасливого, такого, що в звичайних словах не передати. Свої відчуття можна тільки зіграти на інструменті або вилити в поезії. Поля і луки, широкі ріки, величезні озера, білокорі берізки – все викликає щире захоплення. Природа така щедра, така непізнанна! І про все хочеться дізнатися, у всьому хочеться розібратися… “Але присвятити себе цілком і повністю музиці, коли навколо стільки незвіданого? Нехай музика залишається зі мною завжди, але я маю йти далі”, – такі думки обсідали юнака. Він стояв на порозі вибору: ким стати, чим займатися в житті? І раптом вирішене для всіх питання стало невирішеним – Борис категорично відмовився бути композитором. Перевірили слух, і виявилося, що слух не абсолютний. Але ж і в Моцарта, і в Шопена не було абсолютного слуху! Ні! Пастернак хоче досконалості.
У всьому йому хочеться дійти самої суті – у роботі, у поезії, у коханні, у житті. Філологія і філософія стають наступним етапом захоплень Пастернака. Пізніше, коли він навчається в Німеччині, його талант знову визнали – у нього велике Майбутнє науковця-філософа. І знову за крок до вирішального вибору на користь філософії звучить слово “Ні!”
Пастернак знову в Росії. Буремні роки. Перед революцією. Після революції. Гарячі зібрання. Поетичний бум. Блок, Гумільов, Маяков-ський, Бурлюк, Саша Чорний, Андрій Бєлий… Хотілося бути разом із ними всіма. У кожного своє бачення. Кожен відстоює свої принципи. У цих поетичних баталіях та експериментах хотілося брати участь і молодому Пастернаку. Але досить швидко поет зрозумів, що маса різних течій – це такий собі театр. Справжнє мистецтво вимагає не шуму, не крику, не “пудри”, а кропіткої праці.
Вже пізніше поет напише свій вірш “Буть знаменитим некрасиво”. У мене немає під рукою українського перекладу, тому наведу рядки в оригіналі: “позорно, ничего не знача, бить притчей на устах у всех”.
Під вірші Пастернака потрапляєш, як під зливу (здається, так сказала Марина Цвєтаєва). Справді, тут і дощ, і сонце, і вітер, і сніг. Радісний настрій, яскраве сонце, блакитне небо – усе навколо в якомусь постійному русі, в очікуванні чогось нового, незвичайного. Пастернак вміє побачити прекрасну мить. Його вірші – це потрясіння, це мистецтво, в якому музика і слово, слово і театр, театр і життя сплітаються в єдине диво. І це диво – життя навколо нас.
Злітався сніг і вирував Перед шибками, Так влітку на вогонь мошва Летить роями. Ліпила віхола на склі Кружки і стріли. Свіча горіла на столі, Свіча горіла.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)