Скорочення і усечения часто вживаних слів, як заміна більш довгих слів короткими, відбуваються в всіма мовами. У французів вже у ХІХ столітті pommes de terre (картопля; буквально – яблука з землі, земляні яблука) перетворюється просто pommes (“пом”), американський Gasoline (бензин) – в Gas (є легенда, що російський шпигун викрили, бо в бензоколонці попросив не Gas, a Gasoline). У російській мові віддавна “автомобіль” перетворився на “машину” (тепер навіть у “тачку”); сучасні молодики називають комп’ютер “комп”, а клавіатуру – “клава”.
Цікаво, що скорочення “тройчатки” найменувань людини у народному побуті двох століть могло коїтися з допомогою залишення по батькові як єдиного елемента. Шанованого сусіда чи сусідку могли називати “Петрович”, “Тихонівна”, без імені Ілліча та прізвища. Таке виділення означає хороше знайомство і шанобливе ставлення. Цікаво: останніми роками з’явилися магазини з найменуванням одним по батькові (хазяїна? чи навіть придумано?). Чомусь особливо поширене “Петрович”. На іменуванні російських царів з XVIII століття, з Катерини II, по батькові зникає, мабуть, під західним впливом: у
західноєвропейських королів, природно, ніяких по батькові був. І ще: за наявності повторних імен та у разі чисел по батькові могло заважати точності назви, адже лише дивом Катерина Перша також було Олексіївною, тоді як три наших Олександра всі були з різними по батькові (Павлович, Миколайович, Олександрович), і тоді присутність по батькові при іменах царів не відповідала б порядковим числівником: Олександр Миколайович неможливо було б Другим, він повинен б іменуватися Першим. У царські часи найвищих шарах суспільства при близькому знайомстві теж поширено одні імена; щоправда, за наявності княжого титулу він додавався до імені: князь Андрій (Болконський в “Війні і мирі”). Цікаво, що титули ні графа, ні барона, ні маркіза не додавалися: немислимо поєднання “граф П’єр”, хоча можна навіть має сказати: “граф П’єр Безухов”. У військовій, соціальній та живому студентському середовищі поширеніші були звернення з однієї прізвища. Ще цікаво, як іменували знає своїх героїв наші знамениті письменники ХІХ століття. Герман (не забудемо, що це ім’я, а прізвище персонажа в “Піковій дамі”), Печорин, Грушницкий – зрозуміло, це військові. Імена по батькові там повідомлено мигцем. А Пушкін у своїй романі віршем обходиться взагалі без по батькові, по батькові Тетяни ми випадково дізнаємося по могильній плиті над прахом батька: “Димитрій Ларін”. Прізвища з її чоловіку просто не знаємо, для Пушкіна лише Тетяна. Героя роману Пушкін іменує хитливо: то “Онєгін”, то “Євген”, частіше все-таки “Євген”. А далі в українських класиків герої-чоловіки будуть найчастіше іменуватися на прізвище, а жінки – під назвою. Найімовірніше, це – ознака їхній душевній близькості до авторів, вони більше близькі, ніж чоловіки. А переважання “іменних” героїв-чоловіків в Пушкіна, в “Війні і мирі” Толстого, в романах Достоєвського – теж, певне, свідчення їхній душевній близькості до авторів. У Достоєвського спостерігається дуже непроста варіативність використання “тройчатки”, до опускання прізвища (образ Порфирія Петровича в “Злочині і покарання”), але, зазвичай, використовується лише одне або двоє елемента, а чи не все три. Вочевидь, процес “редукції” вітчизняної “тройчатки” триватиме й далі далі. Вже стає майже пристойним писати в адресі на конверті повністю лише прізвище, а ім’я-по батькові звужувати до ініціалів. Термін “ініціали” стає хіба що поширенішим, ніж бюрократична абревіатура “Ф. І. Про.”. Нещодавно знав про такий побутової сценці. Одна особа ознайомився з іншим державам і той, назвавши свої ім’я-по батькові (все-таки, не одне перше ім’я!), запитав: “Але як ваші ініціали?” – в такий спосіб, “ініціали” стають синонімом имени-отчества… Чи навіть замінником? Що буде! Процес редукції, перетворення суцільний лінії в пунктир триватиме й далі далі… Останній образ я взяв у покійного музикознавця і краєзнавця Р. А. Федорова, який пояснював мені особливості речитативу в опері Д. Д. Шостаковича: суцільна мелодія класичних композиторів замінена у Шостаковича пунктиром…
