Мої враження від поезій М. Шашкевича
Маркіян Шашкевич – письменник з Галичини, де зародження і розвиток літератури рідною мовою мало ще більше значення, ніж у зрусифікованій Східній Україні. Багато чинників перешкоджали національному пробудженню, стримували його. Але декілька львівських семінаристів намагалися через літературу вплинути на розвиток національної свідомості співвітчизників. Вони об’єдналися у гурток, який назвали “Руська трійця”, куди спочатку входили тільки троє – Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич. Душею гуртка був Маркіян
Бо я тужу, бо я плачу, сльозами вмиваюсь, веселої годиноньки вже не сподіваюсь…
Та разом з тим Шашкевич пише твори-заклики, в яких звертається до співвітчизників із наболілими питаннями про любов до рідної землі, до
Руська мати нас родила, руська мати нас повила, руська мати нас любила, – чому ж мова їй не мила?
Поет мріє про об’єднання усіх, “хто сил має”, для того, щоб прогнати “з Русі мраки тьмаві” і рухатися “разом к світлу”. Маркіян Шашкевич цікавився історією України. Серед славних борців за волю поет знаходив своїх героїв. Вірш “О Наливайку” прославляє легендарного керівника козацько-селянського повстання 1594-1596 років проти польської шляхти Северина Наливайка. У своїй пісні-думі Шашкевич захоплюється романтикою козацької звитяги. Його твір близький до народних історичних пісень і до “Слова про Ігорів похід” образами-символами. Тут їх триста човнів-чайок; і пороги, через які з ревом перекочує свої води могутній Дніпро; і степ, густо вкритий димом з гармат; і “бистрії коні”, іржання яких чується від світанку до смерку.
Поет, використовуючи образ Северина Наливайка, який з козацьким полком розбив польську армію, уславлює тих, хто не рахує ворогів, а йде на бій за Україну, за рідну землю – і перемагає.
Маркіян Шашкевич започаткував новий літературний жанр в українській літературі – веснянки, які потім розквітли у творчості багатьох письменників. “Веснівка” Шашкевича – це діалог маленької квітки з ранньою весноюі, в якому поет в алегоричній формі розкриває долю людини:
Цвітка дрібна молила неньку, весну раненьку: “Нене рідная! Вволи ми волю, дай мені долю, щоб я зацвіла, весь луг скрасила…”
Але мудра весна-мати знає, що красі загрожують вихор, мороз, буря. Від їхнього тиску змарніє квітка, схилить головоньку, зронить листоньки. У невеликому вірші поет ніби розповів про власну долю, про своє життя, яке було дуже важким і недовгим. Шашкевич був майстром пейзажів. Особливо його приваблювала улюблена для романтиків ніч, коли “світ уже смерком почорнів, сумненько пугач запів”, “блуд свище, туман грає”, “темно, тихо і страшненько, часом лиш ворон закряче, закряче сумненько”. Нічна пітьма жахає виттям вовків, гамором галок, що кружляють над спустілим тином, зойками дібров і стогоном лісів. Нічні краєвиди Шашкевич малював і в небагатьох прозових творах. І тут ми бачимо образи буйного вітру, що кидає хмари від верха до верха; звіра, що “шелепотів нагарами за жиром”; вовка, який “голодом пертий дивними завив голосами”. У невеликій за обсягом, але різноманітній прозі Шашкевича можна знайти переклад Євангелія, яким письменник намагається наблизити Вічне Письмо до українського читача. Читаючи Шашкевича, розумієш, що цей романтик дещо випередив свій час. Значно пізніше, з виходом творів інших письменників Західної України, широкому українському загалу стали більш-менш відомі діалектні слова, якими рясніють твори Шашкевича. Це перешкоджало тоді популяризації його віршів по всій Україні, адже діалектно забарвлена поезія, яка для сучасного читача може бути зразком народності, для української літератури тих часів була незрозумілою. Та попри все творчість Шашкевича була і залишається свідченням різно-барв’я української літератури, а особистість поета – зразком громадянської свідомості й любові до України.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)