Мої улюблені поезії А. Рембо
Література розвивається за власними законами. Іноді їх можна пояснити, часто вони залишаються загадковими. Розвиток мистецтва у XX сторіччі був надзвичайно стрімким. Частково він зумовлений історичними подіями, які сколихн свідомість людства. Я багато думав про це, але, познайомившись із цими творами ближче, захотів хоча б частково залишити проблему теоретичних пояснень і просто насолоджуватись читанням. Адже якшо говорити про поезію, особливо ж поезію модерністів, символістів, то там насправді є чим насолодитися. Творчість Артюра Рембо,
Символістське світобачення здається мені особливим і чарівливим. Можливі в чомусь воно навіть близьке мені. Оцей поділ світу на ідеальне й реальне, заглиблення у такий недосяжний, проте такий чарівний платонівський світ ідей, ум до найменших невідчутних порухів людських емоцій, відчуттів, вражень – все це приваблює мене як читача просто неймовірно. Відмова
Усе це відображається у творчості А. Рембо. Відверто кажучи, це один з мої найулюбленіших поетів. Важко, згадуючи про нього, не говорити про його жиі тєвий шлях, тим більше, що саме життя часто зумовлює творчий шлях людини, Але я, мабуть, утримаюсь. Надто вже неоднозначним здається мені усе, що гра пилось із поетом за життя, надто вже не подобається мені говорити й міркувати про те, чого до ладу не знаю, хочеться говорити більше про самі тексти, які, Я умовно, на те заслуговують.
Назви поезій, які мені найбільше подобаються, досить прості. Але важливо зрозуміти, що відмова від простих однозначних образів не означає для символів самого Артюра Рембо прагнення до чогось надскладного. Це багаторівневі значеня, які ховаються у найпростіших, але одночасно й неоднозначних словах.
Вірш “Відчуття” – один з моїх улюблених:
В блакитні вечори стежками йтиму я;
Колотиме стерня, траву почну топтати:
Відчує свіжість піль тоді нога моя,
Я вітру голову дозволю овівати.
Отож мовчу собі, сповільнюю ходу.
В душі безмежної любові лиш припливи;
Все далі й далі, мов бродята той, піду,
З Природою, немов із жінкою, щасливий.
і Скільки разів я зупинявся посеред поля,
чи посеред осіннього лісу, замилуватися природою,
насправді щасливий, але не в змозі висловити свої враження й відти.
Коли ж я прочитав цю поезію, мені здалося, що щось подібне відчував і я саме таке. Але поезія Рембо – не тільки замилування природою. Інший розділ називається зло. Він присвячений війні. І тут поет відходить від описування подій, звертаючись до образів-символів, до чогось глибшого і загального, до чогось більш філософського, ніж засудження чи просто змалювання:
Тоді сміється Бог із ладану, з узору
Церковних скатертин, із чаш, із вівтарів
І засинає він під славоспіви хору,
І прокидається від схлипу матерів,
Що в чорних очіпках заходять до собору,
І в кожної мідяк – за сина, що згорів.
Війна постає у творах А. Рембо майже живою істотою, але й особливим старім світу, коли Бог прокидається від схлипів. Ці образи дійсно вражають. І у своєму творі я хотів написати про якомога більше поезій цього неймовірно поета-символіста. Але якось не вдалося. Власна, готуючись до написання (, я усі ці поезії наново переглянув, перечитав і – пережив. А. Рембо задиміться для мене літературним генієм, який створив власний художній світ. Цей світ можна сприймати, але годі й намагатися висловити словами свої враження. Чи доведеться говорити образами-символами.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)