Мої роздуми над рядком Ігоря Северянина
Знайомлячись із поезією початку XX століття, я відкрив для себе імена нових, незнайомих мені поетів, серед яких особливе місце в моєму серці зайняло ім’я автора, чиї вірші своєю зухвалістю, упевненістю, іронією будоражили тодішню публіку.
Літературний псевдонім цієї геніальної, на мій погляд, людини – Ігор Северянин. Доля його склалася трагічно. Поет сильно любив Росію і був її патріотом, але волею долі провів значну частину життя за її межами. Він помер незбагнений. Через роки багато хто виявив, що занадто погано знав його. Якою ж людиною
Ведь я лирический ироник:
Ирония – вот мой канон.
До речі, за змішування в будь-яких співвідношеннях ліризму й іронії Северянина дуже часто критикували, тому що не всі могли розрізнити, де в нього була іронія, де ліризм, де висміювання непристойності, а де сама непристойність. Цей талановитий поет міг сміло кинути виклик суспільству, оспівуючи “ананаси в шампанському” і проголошуючи себе генієм:
Я, гений Игорь Северянин,
Своей победой упоен:
Я повсеградно
Я повсесердно утвержден!
Але все це було тільки маскою, за якою ховалася зовсім інша особа. Насправді у віршах Северянина звучить тривога про людей, про долю Росії. “Захоплення” перемогою в “Эпилоге” тільки поверхневе. Наприкінці вірша є такі рядки:
В ненастный день взойдет, как солнце,
Моя вселенская душа.
Це не чергова самопохвала автора, ні, цим він показує не що інше, як “всесвітність” своєї душі, поет відчуває себе рівним світу і не приховує свого почуття.
Дуже часто Ігорю Северянину дорікали за непристойність, на що він відцовів у вірші “Двозначна слава”:
Неразрешимые дилеммы
Я разрешал, презрев молву.
Мои двусмысленные темы –
Двусмысленны по существу.
Автор часто звертається до питання про добро і зло:
И в зле добро, и в добром злоба,
Но нет ни добрых, нет ни злых.
И правы все, и правы оба,
Их правоту поет мой стих.
Межа між правдою і неправдою не тільки хитка і невизначена, ця межа – особиста. Головним критерієм, по якому Северянин може відокремити добро від зла, є моральність.
У своїй творчості він розкривається як філософ:
Жизнь человека одного –
Дороже и прекрасней мира.
Все для него, все для него –
От мелкой мошки до тапира…
Цими рядками поет-філософ висловлює свою думку про те, що людське життя дорожче за будь-які матеріальні цінності, воно вище за увесь світ.
До вершини торжества поет прийшов у лютому 1918 року, коли його обрали “королем поетів”. З цього приводу ним був написаний вірш “Рескрипт короля”. Незабаром після цього “королю поетів” прийшлося поїхати в Естонію. Історичні події, які нахлинули, змушують поета практично безвиїзно жити в селі. З цього періоду починається згасання творчої слави Ігоря Северянина. Незважаючи на те, що він продовжує писати, його роботи все менше і менше цікавлять кого-небудь. Люди взагалі починають забувати про поезію, вони не відчувають потреби в ній. Народ поступово втрачає моральні цінності, і це турбує невиправного мрійника. Про свою тривогу з цього приводу Ігор Северянин написав у вірші “Люди ли вы?..” Свою надію на те, що Росія все-таки знайде вихід, автор висловив у вірші “Классические розы”:
Но дни идут – уже стихают грозы…
Вернуться в дом Россия ищет троп…
Але пошуки цієї стежини розтяглися в Росії на багато років. Разом із цим затрималося і повернення в російську культуру поета Ігоря Северянина. Чи побачимо ми тепер за маскою егофутуриста, мрійника, лірика і страждальну душу поета? Ми зобов’язані, тому що ця людина занадто довго чекала нашого розуміння.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)