Слово до Ігоря

До тебе слово моє, князю мій світлий, чому ж так сталося? Чому не послухав мудрої поради? Адже споконвіку наїрі предки були чутливими до віщувань, ми завжди підкорялися Законам природи, бо ж ми – часточка її. А ти не послухав… Я вдячний тобі за те, що ти цінував мене не лише за співи для воїнів, а за те, що я теж воїн твоєї дружини. Як і ти, ділив я із усіма горе й нещастя ратних походів, спав під відкритим небом, підклавши під голову сідло. А воїни наші! Про таких кажуть, що вони з кінця списа годовані. І це так. Та стількох ми вже не побачимо, стільки

їх уже попливло в країну рахманів. І хай бог буде милостивим до них.

Ігоре, друже мій, як гірко думати про тебе, що ти був таким мужнім, а от мудрості тобі не вистачило. Тугою серце повниться, як і вся руська земля стогне від люті до напасників наших, як гірко й скорботно стискаються вуста від недалекоглядності князів наших. Що з вами, оборонці наші? Чому не слухали золотих слів Святослава? Чому розум повитий жадобою слави своєї власної, а не слави руської землі у своїй єдності? Навіть ти, Ігоре, піддався спокусі. Гірко мені, жаль серце стискає чи то від “болю за наш край, чи то від гніву на тебе. Ти знаєш, я давно почав

писати про землю Київських князів. Як легко писалося раніше. А зараз що? Скорботно пишуться рядки про тебе. Думалося, що ось повернемося з походу і складу я на твою честь величальну пісню для нащадків про славу твою та про нашу дружину. А замість цього я мережу рядки про смуток, який оповив землю, бо ж люблять тебе, князю, за мужність і відвертість твою. І, як усяке любляче серце, прощають тобі і твою гординю, і необачність, і багато інших вад.

Я був тобі порадником і другом, інколи заміняв старшого брата. І ти платив мені відданістю та повагою.

Бо хто я був? Юнаком, який шукав пригод і випробувань, який став непокірним сином: брав до рук то меча, то перо, а батько хотів, аби я примножував землі князівства. Не подобалося це мені, бо вважав, що нечесним шляхом не можна зміцнювати свої володіння. Вбивати своїх сусідів заради наживи? Ні, це вище моїх сил! Я готовий відстояти й захистити себе в чесному поєдинку. У скруті ти прихистив мене, допоміг і підтримав. Тільки ти і я знали моє справжнє ім’я, для інших я був прийшлим княженком, який втратив усю свою сім’ю. Ми приховали моє минуле заради вищих цілей. Тому я тепер ніколи не підписую свої пісні, хай краще я лишуся невідомим автором, аніж від сорому пускатиму очі долу від ганьби за безчесні вчинки свого батька.

Слави й багатства – ось мета нинішніх князів. Ех, Ігоре, і ти теж став на таку стежку. Загальна пошесть якась! Мати більше, більше, більше! Одним хочеться мати більше землі, а тобі раптом захотілося мати слави. Безумство якесь! І пророчим був сон Святослава. Та твоя відома впертість і бажання здобути слави не зважали ні на що! Слави тобі захотілось? Слави? А про воїнів своїх ти подумав? А про землю свою? Не про славу, Ігоре, слід було думати, а про землю нашу, про розбрат наш. Земля наша славна єдністю нашою, а не окремою славою князів. Та все ж я складу пісню на твою честь. І не заради тебе, а заради нашої Русі-матінки, людей наших, які в любові до землі та й до тебе, Ігоре, – простять.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Слово до Ігоря

Categories: Шкільні твори

Links