Мої роздуми над поемою І. Франка “Мойсей”
Вірю в силу духа І в день воскресний твойого повстання. І. Франко. “Мойсей” Образ біблейського Пророка Мойсея цікавив Івана Франка ще в юності. Тому не дивно, що мотиви пророчої самозреченості присутні уже в “Каменярах”, уряді віршів збірників “З вершин і низин” і “Мій Ізмарагд”.
Працюючи над поемою, Франко використав багатющий історико-культурний матеріал з життя древніх євреїв, досконально вивчив їх міфологію, релігію, історію, географію. Робота над поемою йшла досить швидко, так як біблейська тема осмислювалась і
Твір, на мою думку, досить складний для сприйняття. Сам Франко в передмові до другого видання поеми визначив так її тему: Мойсей помер тому, що народ не визнав його. Це, як бачимо, не біблійна тема, хоч і побудована на біблійних мотивах.
Я спочатку не зовсім зрозуміла сюжет поеми. Перечитала її вдруге, потім втретє..і І ось що виявилося: в поемі відчутна двоплановість у висвітленні подій – біблійний матеріал передається реалістично. Мойсей – це перша сюжетна лінія. Друга – український пророк Іван Франко, оточений лінивими
Мені так здалося, що, описуючи трагедію Мойсея, якого не прийняв народ, І. Франко мав на увазі і свою трагедію. Ми знаємо з біографії, що Іван Якович не знав у житті ні спокою, ні достатку. Він прагнув вирвати український народ з того стану, в якому той знаходився. Гадаю, що думку мою підтверджує “Пролог”, в якому два настрої. З одного боку, відчутний біль і сум за талановитий народ, а з другого боку – тверда віра в світле майбутнє народу:
Та прийде час, і ти вогнистим видом Засяєш у народів вольнім колі… Щоб зрозуміти дальший зміст поеми, необхідно добре знати біблійну її основу. Франко не розповідає всього про життя Мойсея, про наближення ізраїльтян до Палестини.
У першій частині поет розповідає про депресію євреїв. Мойсею вподовж 40 років “доводиться утримувати в євреях ентузіазм у пошуках обітованої землі, аж поки не виросло молоде покоління. Йому нелегко вести бесіду з тими, хто не бажає тривалої праці й терпіння заради високих патріотичних ідеалів. Проти нього повстають Датан і Авірон. Настає момент, коли юрба діє всупереч здоровому глузду.
Мойсей ігнорує ухвалу відступників, іде до священного каменя, щоб знову промовляти перед народом. Він розповідає людям, як дерева обирали собі короля. Притча має алегоричний зміст і закликає громаду пробудитися, бо Ієгова вибрав для єврейського народу іншу долю – бути охоронцем людської духовності, і цим належить пишатися.
Датан звинувачує Мойсея в зраді. Мовляв, він вирвав євреїв з Єгипту тоді, коли ті зростали кількісно і могли перемогти єгиптян. Мойсей намір Датана називає безумством і виражає впевненість у тому, що євреї за ним підуть на схід. Проте Юрба не сприйняла Мойсея і прогнала його в пустелю.
Мою увагу привернула друга частина поеми. Вона цікава тим, що в ній письменник показує людину сам на сам з собою. Ми часто потрапляємо в такі ситуації і роздумуємо над своїм життям. Щось переглядаємо, щось відкидаємо, щось плануємо… Так і Мойсей, залишившись самотнім, веде боротьбу з собою.
Він думає над вчинком Датана, в діях якого вбачає і позитивне, і негативне. З одного боку євреї, збільшуючись кількісно, могли скинути з себе єгипетське ярмо і стати володарями краю, з другого боку, він не думає над тим, що фараон ніколи не допустить сплеску єврейства. Датан, думає Мойсей, не бере до уваги психології раба; не розуміє того, що рабство не об’єднує, а розділяє людей.
Чого не міг збагнути Датан, передбачив Мойсей. Він застерігає єврейство в зв’язку з тим, що вони не поважають своїх пророків, а значить, не мають права на щасливе майбутнє. Про це раніше писав Шевченко: Схаменіться, будьте люде,
Бо лихо вам буде. Як і Мойсея, І. Франка переповнює почуття любові до українського народу, якому він віддає, по суті, своє життя: Я без вибору став твій слуга Лиш з любові і туги. Коли я читала поему, то думала над тим, що Франко по-філософськи осмислює питання свободи особистості для виховання національної гідності. Він ніби звертається до нас, сьогоднішнього покоління, і просить піднести і очистити свої душі, запалити їх священною любов’ю до України, до її народу.
Мойсей жаліється на свою самотність, а я поряд з ним бачу Франка. Скільки йому довелося пережити, відбиваючись від “сідоглавих”. І, думається, з цього можливий лише один висновок: чим вищий дар митця, тим менше він зрозумілий народові. Хіба не так було з поетами – шістдесятниками?!
Найсамотніша людина тоді, коли стає на суд з вічністю Голос сумніву, запізніле каяття, що роздирає душу відтворив Франко в діалозі Мойсея з Голосом. І тут знову чуємо Франка. Чи любив він народ український, свою Україну? Безумовно, його завжди гнітило її “одвічнеє страждання”, бо він був сином народу, мужиком. Та в той же час (як це сьогодні актуально!) Франко відверто признавався, що не любить у ньому (народові) лінощів, рабської покори, байдужості до майбутнього, незнання своєї історії та небажання вчитися в неї.
Ось і Мойсей задає собі цілий ряд питань: чи спроможна Юрба без предводителя будувати своє майбутнє? Чи може вона піднятися до рівня пророків своїх? Чи потрібно пророкові картати себе за те, що тебе не зрозумів народ? Він, сягаючи оком в майбутнє, вбачає, як в тій будівлі, яку він споруджував все життя, деякі деталі поступово її розхитують. Азазель, скориставшись цими сумнівами Мойсея, хоче знищити його віру в Бога, у вищу місію Ізраїлю. Дух залякує пророка. Мойсей же чекає зустрічі з Ієговою. Від нього він хоче почути оцінку свого життя. Мойсей помирає, але зерна віри в свободу, посіяні ним, підхоплюють його учні і досягають успіхів. Смерть посіяла в людей віру, з натовпу вони стають народом. А коли народ єдиний, то перемогу він здобуде.
Читаєш ці рядки і проникається великою повагою до Франка. Він справді геній. Тільки геніальна людина могла передбачити ті катаклізми, які переживає сьогодні український народ на шляху до створення своєї могутньої державності.
Але ще одне впадає в душу. Думаю, що зерна Мойсея, повинні полонити душу кожного: ти посланий на цю землю пророщувати зерна. Коли кожен з нас зрозуміє це, можна будувати майбутнє.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)