Мої почуття після прочитання усмішок Остапа Вишні
В українській літературі особливе місце посідає Остап Вишня: “Він світив, як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця”, – написав Максим Рильський ; його творчість відзначається глибоким ліризмом і м’яким гумором. Мені дуже подобаються “Мисливські усмішки” Остапа Вишні. У них описується чарівна Природа, возвеличуються кращі людські риси характеру. Я захоплююсь майстерністю письменника, який у звичайному листочкові зміг розкрити цілий світ з його радощами і болями, надіями і розчаруваннями. “Мисливські усмішки” надзвичайно
У “Щоденнику” Остапа Вишні від 23 січня 1952 року є такий запис: “їздили полювати… І як радісно, що я нічого не вбив!” Таким же мисливцем є і герой усмішки “Вальдшнеп”. Він не може полювати на вальдшнепів під час їхнього парування, бо завжди згадує своє перше Кохання, не може полювати і восени, коли вся природа повільно
Любов до Батьківщини, ментальність нашого народу вдало передано у творі “Зенітка”. Комічні “сраженія” діда Свирида з покійною дружиною Лукеркою – шедевр розповіді. Сміх викликають і незвичайні ситуації, в які потрапляє дід Свирида, і доречно вжита військова термінологія. Неможливо читати “Зенітку” (без сміху, без усмішки.)
Після прочитання усмішок Остапа Вишні у мене виникає почуття гордості, що у нашій літературі є такий письменник, Твори якого викликають доброзичливий сміх, змушують замислитися над тими чи іншими проблемами, допомагають сприймати серйозне в житті з усмішкою.