Мої міркування про творчість В. М. Шукшина

Мистецтво В. Шукшина як письменника, актора, драматурга не може залишити байдужим жодного людини. Задамо собі питання: чим же беруть за душу й серце твору Шукшина? Відповідь на нього простий: селянський син, він не тільки у всіх тонкостях знав сільське життя, воно “чуяв” її нутром, серцем, всім єством своїм, тому так природні його герої, правдиві кожним своїм учинком, жестом, мовленням, життям. А ще болем, який пронизані чи не всі утвори письменникО. Болем за людину – за його невдалу долю (“Залітний”), потоптане достоїнство (“Образа”),

горі, з яким ніхто не може в цьому житті (“Горі”). Скільки в росіянці, у всій світовій літературі написане – напевно, сотні тисяч сторінок – про смерть і гору самітності, що вона несе. І як написано! Красиво! Але от Василь Шукшин пише невелике оповідання, що так і називає – “Горі”. І потрясає душі й серця читачів.

Вся історія, розказана письменником, звичайна, життєва: у старого Нечаю вмерла дружина, поховав він її, а от отямитися від лиха, що налягло на нього, не може. Ночами виходить на город і “розмовляє” з покійницею. Це говорить уже не людина – сам біль людська, горі людське. Оповідання

“Горі” – це справжній шедевр. І написати його могла тільки людина, що почуває чужий біль сильніше, ніж свою. Сам Шукшин постійно сумнівається, болісно міркує про наше життя, про її зміст, задає самому собі нескінченні питання, дає на них часто незадовільні відповіді.

І багато хто його герої схожі на свого творця – бентежні, що нерідко надходять всупереч здоровому глузду, собі на шкоду. Але завжди письменник шанував у людині щирість, прямоту, добрий початок. Навіть у самому своєму герої він хотів бачити щось гарне, що піднімає його над прозою життя. Всі “чудики” – це, по суті, люди з незадоволеною духовною потребою. Звідси їхнього дивацтва, іноді зовсім безневинні, інший раз – на грані порушення закону й навіть за цією гранню. Земля й люди сьогодні, їхнє буття, їхні майбутні долі – от що хвилює письменника, приковує його увагу. Любов, дружба, батьківські почуття, материнство в безмежності терпіння й доброти – через них упізнається людина, а через нього – час і сутність буття. Василь Шукшин знав і прекрасно розумів життя. Його знання складалися з особистого досвіду, спостережень, проникливого бачення, з його мистецтва розуміти, розгадувати сутність явищ і фактів, порівнювати їх, зіставляти.

Шукшин – син своєї землі й свого часу, він належить до розряду письменників, яким талант, отмеренный природою, дозволяє ступнути в майбутнє. І сьогодні так само тривожно, як і двадцять років тому, звучить його питання: “Що з нами відбувається?” Моральні ідеали героїв В. М. Шукшина В. М. Шукшин з’явився продовжувачем кращих традицій класичної російської літератури. Він завжди вважав, що головне в житті російської інтелігенції – прагнення допомогти людям. І він хотів допомогти людям знайти правду, зберегти щирі духовні цінності. Герої Василя Шукшина, подібно героям Лева Толстого, проходять шлях духовних шукань. Письменник прагне розкрити суть своїх героїв у кризові моменти їхнього життя, у моменти вибору, розчарування, відкриття й самопізнання. Моральні ідеали В. Шукшина втілюються в характерах героїв, що успадкували все краще, що було властиво російській людині. Всі вони прагнуть знайти своє місце в житті країни, знайти додаток своїм силам.

Герой кіноповісті “Живе такий хлопець” Пашка Колокольников живе так, як може, не замислюючись про те, як варто жити. Але при цьому він повний уваги до людей, його діяльне добро – прояв сердечності. Він взагалі живе не розумом, а почуттям, і серце його не обманює. Іван Расторгуєв – це хоронитель російської землі. Герої Шукшина постійно міркують про вічний, про добро й зло, про сенс життя, покликанні людини. Багато хто з них схильні до максималізму, не готові до компромісів. Пошук істини для них починається з пізнання навколишнього світу. Самі активні суперечки починаються тоді, коли мовлення заходить про роль і призначення людини в житті, про його щиросердечні якості й шляхи самовдосконалення. Вони намагаються все осягти своїм розумом, пізнати на власному досвіді. У духовних шуканнях героя проявляються його натура, сприйняття їм дійсності. Сенс життя вони бачать у гармонії миру й людини. Піп з оповідання “Вірую!” стає жагучим життєлюбом, як би втілюючи в собі радість стихійного життя. По Шукшину, згода з миром можливо тільки тоді, коли людин відкритий для людей, чуйний, готовий подарувати іншим частина своєї душі.

Шукшин захоплюється героями-фантазерами, такими “чудиками”, що сприймають життя поетично, що прагнуть наділити її легендою, наповнити казкою. Талановиті люди майже завжди щедрі. Їм важко боротися з повсякденністю, але вони знаходять опору в любові до всього живого, до природи. Завдання людини – звільнитися від егоїзму, марнославства, дріб’язковості. Але як повернути прекрасне, якщо воно втрачено?

Герої готові постійно перебувати в пошуку істини. У цих суперечливих пошуках, в оманах, труднощах відбився соціальний і історичний стан російського суспільства, найважливіші тенденції життя. У них завжди є присутнім життєстверджуючий початок. З одного боку – ідеал доцільності, користі – з іншої. При цьому всі улюблені герої В. М. Шукшина ненавидять вульгарність, міщанство, користь. Мірилом цінності в добутках стає реальне життя. Відношення людини до життя – от основний критерій щирого, головне випробування героя на міцність. Шкільний твір.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Мої міркування про творчість В. М. Шукшина