“Моє враження вiд образу Максима Максимовича” за повістю М. Ю. Лермонтова “герой нашого часу”
У повісті М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу” багато діючих персонажів, які відрізняються один від одного своєю зовнішністю, віком, своїм характером, ставленням до оточуючих та своєю поведінкою. Для мене із розмаїття усіх персонажів найбільш привабливим є Максим Максимович – добра та чуйна людина. Це вразлива натура, яка здатна на все життя зберігати свої прихильності. Така його риса характеру проявляється вже у тому, що він дуже образився холодною і натягнутою поведінкою Печоріна під час їх випадкової зустрічі. Адже його він любив
Незвичайно, але людина через багато років розлуки пронесла тепле душевне ставлення до майже випадкового товариша, та й після цього вона була здатна на все заради дружби. Саме такі люди і зараз освітлюють життя оточуючих добрим, м’яким сердечним світлом, допомагають розібратися, що добре, а що погано, вчасно усвідомити і виправити свої помилки. Таких людей у всі часи було досить мало, вони найчастіше були звичайними людьми, не мали ні багатства, ні всенародної слави, рідко обіймали високі пости та відзначалися видатними подвигами. Це цілком зрозуміло, бо усе що вони мали, усю свою життєву енергію вони віддавали друзям лише заради того, щоб їм було хоча би трохи легше.
На жаль, такі люди, як Максим Максимович живуть із розкритою душею, тому постійно переживають за своїх друзів, але не менш переживають, коли їх відштовхують колишні друзі. На жаль, таких людей досить легко смертельно образити, причому образити неосмислено, а для них це виллється у велику душевну біль і скривджений буде більш переживати, ніж той, хто його скривдив.
З іншого боку, як це не сумно звучить, такі люди, як Максим Максимович, дуже слабкі. Вони слабкі у відносинах з людьми і я вважаю, що у наш жорстокий час Максим Максимович постійно страждав від образ оточуючих та від їх нерозуміння. Та і в часи Печоріна йому буле не набагато легше.
Максим Максимович міг казати своїм друзям неприємну правду прямо у обличчя, та за очі він казав про них лише добрі слова. Він міг лаяти свого друга, глядячи в очі, та при цьому переживав більше, ніж цей друг. Максим Максимович ніколи не розповідав про себе, але і так було ясно, що, перш за все, – це щира та добра людина. Він з тих “перших зустрічних”, які посилає нам доля, яким зазвичай так легко розвіюють наші тривоги простою притчею, розповіддю чи просто словом і тим дуже нам допомагають!
На мій погляд, по вчинкам таких людей, як Максим Максимович, можна звіряти і свої вчинки. Тільки брати на увагу при цьому треба не те, щоб вони сказали, а те, щоб вони самі зробили в тому чи іншому випадку. На превеликий жаль, таких людей не буває багато, та якщо тобі пощастить і така людина стане твоїм другом, її треба цінувати і берегти її дружбу до кінця своїх днів.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)