Моє ставлення до слів Гобсека: “Золото – ось духовна сутність теперішнього суспільства”
Моє ставлення до слів Гобсека: “Золото – ось духовна сутність теперішнього суспільства”
Повністю згоден, так само як і всі люди, що слово “золото” є символом поняття “гроші”. Давайте послухаємо дикторів радіо та телебачення, бо це ж вони прищеплюють більшості, що й як треба “думати” з того чи іншого приводу. Уже нам не кажуть, що ця книга (п’єса, платівка, газета тощо) високохудожня або містить у собі якісь передові думки, ні – вона “бестселер”, тобто “найкращепродажна”, даруйте мені такий неологізм.
Зрештою, я вже про це писав трохи вище.
Про тих, хто має “золото”, ми шанобливо
Не Батьківщина і не Бог найчастіше слово у нашій мові, а гроші, “зелень”, бакси…
Не любов, не краса, не честь спонукають нас на вчинки, а гроші, “зелень”, бакси…
“Це бездуховно, вкрай меркантильно”, – скажете ви. Я погоджуся. Проте це правда. Це наша духовна сутність – усіх, визнаємо ми це чи ні. Це наша дійсність. Нас так виховує життя. Мені тільки страшно, як це старші покоління погодилися з таким станом речей, кажуть же, що їх виховували інакше…
“Гобсек” – повість про утвердження влади буржуазії. Бальзак, вірний життєвій правді, показав, як справжнім хазяїном Липневої монархії стає “вульгарний багач-вискочка”, що після революції 1830 року проникає в усі сфери життя суспільства, стає при владі, потіснивши аристократію. Їхня влада не гребує нічим і часто ігнорує моральні засади життя суспільства.
Гобсек – лихвар, а отже, людина, яка завжди матиме зиск у суспільстві, де ходять гроші. Не так важливо, що за гроші в обігу, але важливе до них ставлення. Гобсек типовий не тільки для свого часу, але й для будь-якого суспільства, де формуються капіталістичні відносини, де капітал завойовує позиції при владі.
Гобсек – це уособлення влади грошей. Головна його риса – прагнення будь-що заробити гроші, примножити капітал. Він розуміє цінність грошей і твердо оцінює їх значення для людини. Його своєрідна формула актуальна й сьогодні: гроші дають свободу, а великі гроші владу. Над усе він цінує гроші, як це дехто робить і зараз. Гроші для нього цінніші за дружбу, кохання, родинні стосунки, – на жаль, ця риса досить типова й для сучасності. І в наш час – час майнового розшарування – губляться певні цінності і стосунки.
По-перше, не зрозумів, що вже на певному етапі не він володіє грошима, а вони керують ним. Втративши моральні орієнтири, Гобсек пропустив момент, коли гроші зробили його бранцем золота. По-друге, Гобсек збіднив своє життя, не зумівши поставити гроші на службу хоч би собі і своїй далекій родичці. Адже він міг насолоджуватися теплом родинної любові, дарувати кохання, по-іншому бачити цей прекрасний світ. Але він прожив павуком біля грошей.
Бальзак показав, скільки грошей потрібно нормальній людині, звичайно, не називаючи суму. Як саме слід ставитися до грошей, дізнаємося з опису життя Фанні Мальво та Дервіля. Гроші мають служити для життя, для справи. Слід регулювати свої потреби відповідно до статків, а якщо позичаєш, то розраховуй, як повертатимеш борг. І слід пам’ятати, що світ не закінчується грошима, є й інші цінності в житті.
Перша теза Гобсека – відносність усіх цінностей, їхня залежність від оточення: “На світі немає постійного. Існують лише умовності – свої для кожного клімату”. Головний висновок лихваря-філософа – треба в житті спиратися на щось таке, що дасть змогу задовольняти власний егоїзм і керувати іншими. І така сила – золото. “Щоб здійснити свої примхи, ми потребуємо часу, засобів і зусиль”. Так от, у золоті все “це є у зародку, і воно все дає у житті”.
Мораль, релігія, самопожертва, альтруїзм – це все пусті слова, за якими ховається інстинкт, що між іншим, і є чимось постійним і непорушним, – інстинкт самозбереження; в суспільстві європейської цивілізації його називають особистим інтересом. Саме він визначає основні форми існування кожного в суспільстві, головна з яких – протистояння егоїстичних інтересів. “Ну, а щодо звичаїв, – зазначає Гобсек, – то люди скрізь однакові: повсюди точиться боротьба між бідними та багатими, повсюди вона неминуча”.
Усвідомивши цей принцип, Гобсек підкорює своє життя служінню золоту, запроваджує цілу систему самовиховання і в такий спосіб стає одним із справжніх володарів Парижа. З височини відкритого ним філософського принципу він спокійно і з насолодою споглядає усе розмаїття театру життя: “Так от, усі людські пристрасті, розпалені зіткненням інтересів у вашому нинішньому суспільстві, проходять переді мною, і я влаштовую їх огляд, а сам живу спокійно. Тобто вашу наукову допитливість, своєрідну боротьбу, в якій людина завжди за знає поразки, я замінюю вивченням усіх потаємних пружин, що рухають людством. Одне слово, я володію світом, не стомлюючи себе, а світ не має наді мною ніякої влади”.
Він не відає жалю до інших: “Якщо людяність, спілкування з ближніми вважати релігією, то Гобсек у цьому відношенні був атеїстом”. Бальзак знаходить жахливі, навіть жорстокі порівняння, аби змалювати поводження лихваря зі своїми жертвами: “Вони іноді обурювались, кричали в нестямі, а тоді раптом западала мертва тиша, наче в кухні, коли там ріжуть качку”.
Переконливими свідченнями руйнації особистості Гобсека є непомірна ощадливість і нестримна скнарість. Торкаючись золота, він перестає контролювати себе і втрачає розум.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)