Моя мала батьківщина
ТВОРИ НА НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ
Моя мала батьківщина
Моє рідне село загубилося у таврійських степах. Справжня провінція: до столиці – сотні кілометрів та й до обласного центру – неблизько. Після закінчення школи я залишу мою малу батьківщину, як залишили свого часу мої попередники, як залишать її мої ровесники. Я поїду здобувати освіту, шукати престижну роботу, нарешті – шукати свою долю в інші місця на землі. Я поки не знаю, куди саме проляже мій життєвий шлях, але знаю напевно, що моє село залишиться зі мною назавжди. Це – як вербова
Давно помічено, що степові поселення сповнені таємниці, мудрості і гостинності. Часом здається, що їх ауру живить сама земля таврійська, сама історія, сама давнина. Цими землями пройшло впродовж історії не менше 70 народів і племен. Скрипіли колеса возів і колісниць, пригинаючи до землі срібну ковилу. Мчали на конях сміливі амазонки, нагортали високі кургани
На перший погляд моє село нічим не вирізняється серед інших степових сіл. Але це на перший погляд, бо моє село – це МОЄ село! Двісті років тому воно було засноване переселенцями з північних областей України. Забудовувалося швидко і хаотично. Можу лише уявити криві та вузенькі вулички з квітучими садами, що схиляли свої віти через низькі тини, наче запрошували подорожнього скуштувати смачних вишень, яблук, абрикосів. Степові сади завжди були сповнені чарівності і романтики, а їхні плоди – особливо жаданими. А от навесні та восени криві вулички перетворювалися на суцільне болото.
Минали роки й десятиліття. Поступово моє село з низькими саманними хатинами під соломою чи очеретом добудовувалося і ніби піднімалося з колін, ставало вищим і красивішим. В історичному центрі села було акумульовано енергетику і життєтворну силу. Біля Покровського храму росли старі духмяні акації. В пору їхнього цвітіння тут любили збиратися мої односельці. Грав духовий оркестр, а у верховіттях старезних акацій час від часу здіймався пташиний гомін, і плив над селом духмяний аромат білих квітів. Над центральною площею села звучала музика століть, і кожен відчував, що село, як непохитна фортеця, стоятиме допоки сяють у високому небі яскраві небесні світила.
Багато воєн, лиха і потрясінь зазнало моє маленьке степове село. Однак вистояло, а люди щоразу після чергового випробування ставали сильнішими і мудрішими.
Я люблю своє село та, на жаль, зовсім скоро залишу його, але завжди житиме в моєму серці тепло батьківського дому і мелодія століть мого степового дива.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)