Мовні характеристики в комедії “Недоук”
Перше, на що звертає увагу сучасний читач комедії “Недоук”, – це прізвища діючих осіб. “Мовці” прізвища відразу закладають відношення читача (глядача) до їхніх власників. Він перестає бути більш-менш об’єктивним свідком дії, що розігрується, він психологічно вже стає його учасником. У нього відібрали можливість самому оцінити героїв і їхні дії. Самого початку, із прізвищ діючих осіб, читачеві були сказано, де негативні персонажі й де позитивні
И роль читача зводиться до того, щоб побачити й запам’ятати той ідеал, до якого
Це добре показує мовлення Скотинина – дядюшки Митрофана. Вона вся переповнена словами: свиня, поросята, хлевок. Подання про життя починається й кінчається також скотарнею. Своє життя він порівнює з життєдіяльністю своїх свинок.
Для кожної свинки хлевок особливий, то дружині знайду світлицю”. І пишається цим: “Ну, будь я свинячий син, якщо…” Словниковий запас його сестри пані Простаковой небагато більше різноманітний у силу того, що чоловік її “дурень незліченний” і їй доводиться всім займатися самої
Але Корінь ско-тининские проявляються й у її мовленні. Улюблена лайка – “худоба”. Щоб показати, що Простакова недалеко пішла по розвитку від свого брата, Фонвізін іноді відмовляє їй в елементарній логіці. Наприклад, такі фрази: “З тих пор, як усе, що в селян не було, ми відібрали, нічого вже здерти не можемо”, “Так хіба необхідно подібно бути кравцем, щоб уміти зшити каптан гарненько?” І, роблячи висновки зі сказаного, Простакова закінчує фразу: “Экое скотиняче рассужение”.
Щодо її чоловіка можна сказати тільки те, що він небагатослівний і не відкриває рота без вказівок на те своєї дружини. Але це й характеризує його як “дурня незліченного”, безвладного чоловіка, що потрапив під каблук своєї дружини. Митрофанушка теж небагатослівний, правда на відміну від батька він має волю слова
Скотининские коріння проявляються в нього у винахідливості лайок: “стара хрычовка”, “гарнізонний пацюк”. Слуги й учителі мають у своєму мовленні характерні ознаки станів і частин суспільства, до яких вони належать. Мовлення Вереміївни – це постійні виправдання й бажання догодити. Учителі: Цыфиркин – відставний сержант, Кутейкин – дячок від Покрова
И своїм мовленням вони показують приналежність: один – до військовим, іншої – до церковних служителів. Здороваються: Кутейкин: “Будинку владиці мир і многи літа із чады й домочадці”. Цыфиркин: “Бажаємо вашому благородію здраствувати сто років, так двадцять…” Прощаються: Кутейкин: “Нам восвояси повелите?” Цыфиркин: “Нам куди похід, ваше благородіє?
” Лаються: Кутейкин: “Мене хоч тепер шелепами, аби тільки выю грешжечу шляхом накостылять!” Цыфиркин: “Я дав би собі вухо віднести, аби тільки цього тунеядца прошколить по-солдатски!.. Эка личина!” У всіх діючих осіб, крім позитивних, мовлення дуже колоритна, емоційно пофарбована
Можна не розуміти значення слів, але завжди зрозумілий зміст сказаного. Наприклад: – Я вас доїду. – У мене й свої зачепи востры. Мовлення позитивних героїв такою яскравістю не відрізняється
У всіх чотирьох у мовленні відсутні розмовні, просторічні фрази. Це мовлення книжкова, мовлення утворених людей того часу, що практично не виражає емоцій. Зміст сказаного розумієш із безпосереднього значення слів. В інших же героїв зміст можна вловити в самій динаміці мовлення. Мовлення Милона відрізнити від мовлення Правдина практично неможливо.
Про Софію теж дуже важко що-небудь сказати по її мовленню. Утворена, гречна панянка, як би її назвав Стародум, чуйно сприймаючі ради й наставляння улюбленого дядька. Мовлення Старо дума повністю визначається тим, що у вуста цього героя автор вклав свою моральну програму: правила, принципи, моральні закони, по яких “любочестивый людина” повинен жити. Монологи Стародума побудовані в такий спосіб: Стародум спочатку розповідає історію зі свого життя, а потім виводить мораль. Такий, наприклад, розмова Стародума Справдивым.
А розмова Стародума із Софією – це звід правил, і “…усяке слово врізане буде в серце”. У підсумку виходить, що мовлення негативного героя характеризує його самого, а мовлення позитивного героя використовується автором для вираження своїх думок. Людина зображується об’ємно, ідеал – вплоскости.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)