Поезія Ф. Тютчева як “двобій фатальний”

Цей всемогутній важіль рухає й Ф. И. Тютчева. Тютчев поет любові! Але любов у нього не тиха, не спокійна, не блаженна, як у Гончарова в романі Обломів. Основною ідеєю творчості Тютчева є протиставлення хаосу й космосу: під цим кутом у Тютчева показана любов. Хочу привести слова В. Соловйова: Але й сам Гете не почував так сильно ту таємничу основу всякого життя природної й людської основу, на якій грунтується й зміст космічного процесу, і доля людської душі, і вся історія людства… Уже не чи любов це. Таємнича основа всякого життя Любов, любов говорить

преданье

Сполучник душі з душею рідний

Їх съединенье, сочетанье,

И фатальне їх слиянье,

И… двобій фатальної…

Ці рядки з вірша Ф. И. Тютчева Приречення. Тут ми бачимо любов у розумінні поета. Хочу звернути увагу на сильну паузу після сполучника й: у такий спосіб Тютчев виділяє основні слова вірша двобій фатальної. Він як би обрушує їх на нас, як би говорить, що заперечень цьому визначенню немає й бути не може! У цьому вірші двобій любові з’являється нам боротьбою двох душ, з одного боку, рідних, а з іншої конфронтуючих один одному. А як це відбито з погляду евфонії. Тут переважають звуки л, м,

р, про, е, і, які одночасно представляють речі ніжні, м’які й голосні, страшні, похмурі. Ми знову бачимо протиставлення, двобій

А тепер я хочу розібрати вірш, у якому ми бачимо двобій любові й долі. Звичайно, ми не можемо точно говорити про боротьбу любові з долею, тому що любов і доля одночасно й з’єднуються, і протиставляються

…ПРО, оглянися, про, постій,

Куди бігти, навіщо бігти..

Любов залишилася за тобою,

Де ж у світі кращого знайти..

Тут Тютчев, можна сказати, засуджує людини за його ненаситність: людині дана вище благо любов, а він ще кудись біжить, чогось хоче. Поет показує, що людина однаково неспроможна перед любов’ю, перед долею:

…Із краю в край, із граду в град

Доля, як вихор, людей мете,

И чи радий ти, або не радий,

Що потреби їй.. Уперед, уперед!..

И щоб підсилити цей фатальний зміст фатальної любові, Тютчев використав у цьому вірші кільцеву композицію

Дійсно, фатальний для життя любов з’являється перед нами у вірші Близнюки. Згадаєте його останні рядки:

И хто в надлишку відчуттів,

Коли кипить і холоне кров,

Не відав ваших спокус

Самогубство й Любов!

От вуж точно, що любов може привести до самогубства. Тому Тютчев не випадково називає їхніми близнюками. При цьому одні близнюки Смерть і Сон протиставляються іншим близнюкам Самогубству й Любові. От він знову двобій фатальний!

Продовжуючи тему об’єднання, хочу звернути увагу на вірш Дві єдності:

Єдність, возвестил оракул наших днів,

Бути може спаяно залізом лише й кров’ю…

Але ми спробуємо спаяти його любов’ю,

А там побачимо, що прочней…

Тут любов, звичайно, не фатальна. Але я хочу показати двобій заліза, крові й любові. У цьому вірші Тютчев говорить про франко-прусской війну (кров ллється через край…) і призиває до миру до любові! Що можна сказати про евфонію: [жъл’э’зъ, кро’в’ і л’убъ’в’]. у перших двох словах переважають похмурі й страшні речі: звуки р, ж, я; а в слові любов звуки л, в, про позначають речі м’які й ніжні ми бачимо протиставлення…

А чому ж Тютчев пише про фатальну любов, чому не про любов м’якої й спокойнойми знаємо, що поет багато разів любив, і, мабуть, він від цього страждає, любов для нього фатальний двобій двох душ. Наприклад:

…Не вір, не вір поетові, діва;

Його своїм ти не клич

И пущі полум’яного гніву

Страшися поэтовой любові!..

Очевидно, тут Тютчев пише про себе самого; розповідає про свою любов полум’яному гніві, фатальному гніві

Зараз я хочу розібрати ще один автобіографічний вірш Тютчева, пов’язане з любов’ю поета до Е. А. Денисьевой. Це мій улюблений вірш ПРО, як убийственно ми любимо…. Тут поет говорить про те, що любов не вічна й що її потрібно охороняти, інакше вона вмре:

Рік не пройшов запитай і сведай,

Що уцелело від нея

Також Тютчев показує, як прекрасне почуття любов може стати фатальним для людини:

Долі жахливим вироком

Твоя любов для їй була,

И незаслуженою ганьбою

На життя її вона лягла!

Таким чином, у цьому вірші ми бачимо фатальний двобій любові в душі поета: він хоче любити, не боїться обпалитися, не бажає робити кому-небудь боляче. А тепер я хочу сказати про те, що любов у Тютчева стає фатальний саме через його хаос-космос, через його подвійне буття. У цьому самому двоемерии, що, треба сказати, є й основним мотивом лірики Фета, любов у Тютчева теж роздвоюється й починає боротися сама із собою: з одного боку, тютчевская любов ласкава й ніжна, а з іншої страшна, що губить людей, фатальна… У зв’язку із цими мотивами хаосу, подвійного буття останнім віршем, що я б хотіла розібрати, буде Про віщаючи душу моя!… Може здатися, що цей вірш не пов’язане з любов’ю, але адже серце, повне тривоги, б’ється на порозі як би подвійного буття!

…Так, ти мешканка двох мирів…

От вона, наша душа, що увесь час метається в подвійному бутті, метається через фатальний двобій любові. Вираження любові в цьому вірші ми знайдемо й в евфонії: переважають звуки е, про, а, л, в, н, ш, ж, які позначають ніжні, ласкаві, любовні речі й у той же час речі великий, глибинний, всеосяжні хаос

Таким чином, підбиваючи підсумок, хочу сказати, що любов як фатальний двобій пронизує всю творчість Тютчева, всю його душу. З любові як фатального двобою в Тютчева виросла вся любовна лірика Блоку, Цветаевой. От яку спадщину подарував нам великий поет! Воістину любов із силою Архимедова важеля рухає миром. Вона рухала Фета, Тютчева, потім Блоку й дотепер рухає всіх нас. Адже в нашому житті любов теж двобій фатальний

Поет, що постійно міркував над цінностями вічними, неминущими, у реальному житті жив відчуттями, які йому дарувала любов до жінки… Ставлячись до земних проблем трохи відсторонення й легковажно, Тютчев знав щиру ціну повсякденних щиросердечних переживань і метань. Через багато хто його вірші червоною ниткою прослизає одна тема, головна думка якої полягає в словах: Все проходить…. Можливо, тому так багато трагичних ноток у його віршах

Серед чудових поетичних текстів Тютчева моїм улюбленим є вірш Не знаю я, торкнеться ль благодать…. Не хотілося б докладно аналізувати цей текст, у нього треба вникнути, відчути. Даний вірш був написаний в 1851 р., але більше двадцяти років залишалося нікому не відомим. Вірш присвячений дружині Федора Івановича Эрнестине Федорівні Тютчевой. Але саме в цей час у душі поета зароджувалася найсильніша любов до Олени Олександрівні Денисьевой.

Весь вірш є свідченням неприборканого бажання, пошуку земної благодаті. Всі ці потреби пробуджуються в той момент, коли душу знаходить себе в духовній непритомності. Здається, що внутрішній мир Тютчева і його лірики таїть у собі якесь передчуття, нудиться очікуванням… Думки й свідомість самого автора як би метаються меж двох вогнів. З однієї сторони:

Мужайся, серце, до кінця:

И немає в утворі творця!

И змісту немає в благанні!

И с іншої:

Пускай страждальницькі груди

Хвилюють страсті фатальні

Душа готова, як Марія,

До ніг Христа навік прильнуть.

Мир у поезії Тютчева весь немов просочений відчуттям таїнства життя. Доступним стає й таїнство віри. У вірші з’являється конкретика, спілкування двох цілісних особистостей. Поет наголошує на повноту, щирість любові з Її боку й нездатність Його переживати так глибоко це почуття

Ліричний герой, якого ми сприймаємо, хоча й незалежний від безсмертної вульгарності людський, але все-таки переповнений до країв своєї душі смиренністю й почуттям провини. Іноді створюється відчуття того, що надлишок страсті земний для нього є надмірним. Душа ж жіноча схожа на живе життя природи. У ній ми зауважуємо своєрідний надлишок буття:

И мир, що цвіте мир природи

Надлишком життя упоєний

Життя якийсь пренадлишок

У пекучому повітрі розлитий

Дуже близько з надлишком життя розташовується надлишок упоенья. Двобій фатальної являє собою й двобій думки, і двобій внутрішній, котрий перебуває у філософській свідомості. Тютчевский текст 1851 р., на думку більшості критиків, немов зближає дві площини буття: релігійно-церковну, християнську й мирську, земну:

Але якби душу могла

Тут, на землі, знайти успокоенье,

Мені благодаттю ти б була

Ти, ти, моє земне провиденье!

Критиками також замічено, що образ дружини поета, її мир співвіднесені з тим образом чарівного земного буття, уособленням якого була Е. А. Денисьева. А це вже інша іпостась, що асоціювалася з мірою й успокоеньем…

Сама мова тютчевской поезії набудовує на більше глибоке й вдумливе сприйняття нею віршів


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Поезія Ф. Тютчева як “двобій фатальний”

Categories: Твори з української літератури

Links