Мова поеми та значення “Енеїди” І. Котляревського
Спираючись на народну мову, Котляревський як видатний художник слова суттєво збагатив українську літературну мову. “Енеїда” за стилем є бурлескно-травестійним твором, а отже, всі мовні засоби, які використав письменник, мають переважно сатирично:гу мористичний характер. Наприклад, влучні і несподівані порівняння є найпоширенішим художнім засобом твору: Нептун “вирнув з моря, як карась”, Меркурій “прискочив, мов котище мурий”, Дідона “закраснілася, мов рак”, Вулкан “розм’як, як кваша”, п’яні боги “понадувались,
У поемі також досить багато вульгаризмів і лайок (“гадів син”, “суча дочка”, “полізеш рачки”), що зумовлене бурлескним стилем твору, але вони не переходять межі пристойності і є частиною художнього задуму.
Письменник часто вдається до іронії, яка в “Енеїді” досягається завдяки невідповідності між ” високим стилем ” мови і зображуваними
Гумор Котляревського йде від народного жарту, анекдоту, і письменник максимально використовує цей арсенал у синонімах. Наприклад, втеча Енея з Трої та від Дідони описується так: “тягу дав”, “п’ятами накивав”, “куди очі почухрав”, “в собачу ристь побіг”, “відтільуплітає”, “дав драпака”.
У поемі також зустрічаються наведені без змін фольклорні порівняння (“Убрався в патоку, мов муха”, “Бо хитра ся була, як біс”, “Побігла з неба, як би хорт”, Еней з Дідоною возились, “як з оселедцем сірий кіт” та ін., фразеологізми (“З очей аж іскри полетіли”, “І носа хоть кому утруть”, “Чмелів довгенько… слухав, Оскому щоб з зубів зігнать” тощо).
Ще однією характерною стильовою рисою Котляревського є нагромадження епітетів, порівнянь, метафоричних висловів, перерахування імен, страв тощо. У третій частині твору цим засобом поет подає портрет Сівілли:
…Вийшла бабище старая,
Крива, горбатая, сухая,
Запліснявіла, вся в шрамах;
Сіда, ряба, беззуба, коса,
Розхристана, простоволоса,
І як в намисті, вся в жовнах.
Таке нагромадження ознак не лише викликає сміх, ай дозволяє чіткіше змалювати персонаж.
Ще одним засобом творення гумору в “Енеїді” є жаргонізми, які як три не поденькуєш, на моторошні засердчить…”), уживання латинських і українських слів, перекручення українських слів на кшталт латинських (“Енеус ностер магнус панус і славний Троя-норум князь, Шмигляв по морі, як циганус. Ад те, о реке, прислав нунк нас”).
Однією з особливостей стилю “Енеїди” є широке використання народних прислів’їв (“Не йди в дорогу від запасу, бо хвіст од голоду надмеш”), приказок (“Пропав, як Сірко на базарі”) та казкових зворотів (“Не так-то діється все хутко, як швидко кажуться казки”). Разом із тим окремі вислови з “Енеїди”, навпаки, стали народними прислів’ями і приказками: “Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча”, “Коли в руках чого не маєш, то не хвалися, що твоє” та ін.
Інколи у поемі, зокрема в останніх частинах, І. Котляревський відступає від бурлескної традиції і вдається до піднесеного або ліричного тону, поет оспівує любов до батьківщини, військову доблесть троянців-козаків. ‘
“Енеїда” написана за силабо-тонічною системою віршування: у кожному рядку є певна послідовність у чергуванні наголошених та ненаголошених складів. Віршовий розмір поеми – ямб. Строфа поеми (поєднання віршів, що утворюють єдність), є десятирядковою і називається дециною. Строфа в поемі довга, римування перехресне (1-3; 2-4), парне (5-6,8-9) і кільцеве (7-9). Кількість складів у рядках розподілена так: 9-8 – 9-8 – 9-9 – 8-9 – 9-8. Строфа в поемі є довгою, бо поет намагався зберегти тематичну цілісність стрункою й мелодійною.
Деякий час окремі літературознавці через велику кількість фантастичних і незвичайних подій’помилково називали І. П. Котляревського родоначальником українського романтизму. Але фантастичні образи і надзвичайні пригоди троянців пропущені через призму, комічності з метою реалістичного зниження, а не для романтичного піднесення. Силою таланту поет відірвав “Енеїду” від церковної і класицистичної манери, поставив сюжет на світський грунт, а отже, не обмежився межами перелицьовування і бурлеску. Цим твором Котляревський розпочав ранній етап реалістичної літератури.
“Енеїда” написана народною мовою і На народній основі, у ній відбито особливості національного характеру українського народу, його мораль і погляди на громадське життя. Поет оспівав не лише народний побут, але й думки, почуття та мрії трудящих мас. І саме це робить “Енеїду” справді народною. ,
На думку багатьох дослідників, надзвичайна цінність “Енеїди” полягає в тому, що цим твором Котляревський також довів мистецьку повноцінність української мови, яку до того вважали лише говіркою.
“Енеїда” стала здобутком не тільки української, але й світової літератури і витримала випробування часом. Уже на початку XIX ст. ім’я Котляревського було широко відоме в Європі. V 1801 році в “Геттінгенських відомостях для вчених” (науковий орган німецького університету в Геттінгені) було вміщено повідомлення про “Енеїду”. А з 1806 року у різних славістичних та літературних виданнях Росії, Польщі та Чехії можна знайти відомості чи згадки про “Енеїду”. 1834 року про Котляревського було надруковано англійською мовою у книзі славістики Тальві “Історичний огляд слов’янських мов”.
“Енеїду” високо цінували М. Костомаров, О. Пипін, М. Драгоманов, І. Франко, П. Житецький, Т. Шевченко, М. Гоголь, М. Коцюбинський.
1910 року Іван Франко писав: “… Його твори викликали в пізнішій українській критиці різні суперечливі думки, але жоден критик не міг відмовити Йому великого поетичного таланту, глибокої анайомості українського народного життя і щирого замилування до українського народу”
Поема надихнула композиторів на створення музичних творів: Микола Лисенко створив оперу “Енеїда” (лібрето Миколи Садовського), Ярослав ЛопаТ инський – оперу “Еней на мандрівці”. У1971 році вперше на сцені Полтавського народного театру була здійснена інсценізація “Енеїди”, у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка йде бурлескна опера “Енеїда”.
“Енеїда” була перекладена польською, чеською, російською та білоруською мовами, уривки з поеми перекладені французькою, англійською та іншими мовами.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)