Мотиви жертовності в поезії Василя Стуса
Листопадової неділі 1989 року в рідній українській землі впокоївся вимучений тюрмами й таборами поет Василь Стус. Поруч на Байковому кладовищі було поховано побратимів поета – Олексу Тихого і Юрія Литвина. Вони повернулися в рідну землю, щоб хоча цим запізнілим трагічним поверненням розбудити громадську совість, показати неминучість гіркого каяття за вчинену несправедливість, щоб на мить пригасити журбу друзів та рідних.
“Стус – наш останній великий поет”, – сказав сучасний український поет і письменник Юрій Андрухович.
Весь творчий спадок Василя Стуса
Це дивовижно цілісний і значний доробок, зважаючи на те, що лірика Стуса за радянської влади майже не друкувалася. Найкращі поезії Василя Стуса свідчать про те, що його любов до рідної Батьківщини була могутньою й всеохоплюючою.
Життєве й творче кредо Василя Стуса стисло викладене в невеликому за обсягом вірші “Як добре те, що смерті не боюсь я”. У цьому творі ніби пунктирно викреслений страдницький життєвий шлях поета. Скупі стримані рядки окреслюють постать мужнього патріота, людини-борця, який вірить у свою правоту, вірить у торжество розуму й свободи:
Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю, чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся
В передчутті недовідомих верст.
Тяжкий хрест – то біблійний образ. Він утверджує високу справедливість справи, за яку боровся герой-поет. Згадка про смерть має особливе значення. Стус упевнений, що прийде до свого народу, коли в смерті обернеться до життя. Мета цього поривання – поєднатися з рідним краєм хоча б у смерті. Реальне повернення поета на рідну Україну насправді було безкінечно сумним і водночас тріумфальним.
Поезії Василя Стуса народжувалися в неволі:
Неосяжна осонцена днина.
І собором дзвінким Україна
Написалась на мурах тюрми.
У своїй творчості поет звертається до Бога. Але цей Бог – тільки символ людської віри в добро та справедливість, символ його совісті. Наприклад, у вірші “Весь обшир мій – чотири на чотири” Стус звертається до Бога, шукаючи в ньому захисту, опори, підтримки. Ще один символ поезії Стуса – Україна. У тому ж вірші є напрочуд ліричне звернення до України, яку поет благає молитися за її сина:
І Господові помолись за мене.
А вмру – то й з того світу виглядай.
Звертався поет і до історичної теми. Вірш “Сто років, як сконала Січ” хвилює палким зверненням до рідної землі, яку так любив Василь Стус. Любити рідний край, за Стусом, – це не значить лише милуватися його красою. Справжня синівська любов полягає в тому, щоб чесно йти по життю, відчувати його негаразди, намагатися, щоб Батьківщина очищалася від скверни, співвітчизники ставали кращими, моральнішими, людянішими.
Життя Василя Стуса – це втілення трагедії особистості, вірної раз і назавжди обраному ідеалу, особистості, яка спроможна без роздумів пожертвувати собою заради святої мети.
Сьогодні поета немає серед живих, але ми пам’ятаємо його незвичайну стійкість і зачитуємося його віршами. Нині українці, які живуть у своїй незалежній державі, можуть у повному обсязі познайомитися з творчим доробком Василя Стуса, відчувши ту безодню гніву, болю, печалі, в яку завжди дивилася душа поета.
Василь Стус серед нас, і ми пишаємося цим, бо саме він – совість великої нації.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)