МОРАВІА, Альберто

(1907 – 1990)

МОРАВІА, Альберто (Moravia, Alberto, автонім: Пінкерле, Альберто – 28.11. 1907, Рим – 26.09.1990, там само) – італійський письменник.

Моравіа, виходець із заможної інтелігентної родини, провів усе життя у Римі, образ “вічного міста” став одним із провідних символів усієї прози письменника. У першому романі – “Байдужі” (“GH indifferenti”, 1929) події обмежені вузьким колом римської сім’ї, яка є втіленням соціальної трагедії епохи – байдужості. Комерсант Лео Мерумечі багато років був коханцем Маріяграції, багатої вдови з

двома дітьми. За ці роки Лео розорив Маріяграцію, а коли вона зістарілася, звабив її дочку Карлу. Син Маріяграції, Мікеле, намагається заступитися за сестру, пригрожуючи полюбовнику матері пістолетом. Боягуз Лео погоджується одружитися з Карлою. Упродовж дії роману у стосунках персонажів змін майже не відбувається, здається, що дія зупинилася, характери статичні.

“Байдужих” критика пов’язувала з антифашистським романом, оскільки у творі Моравіа відтворив затхлу атмосферу передфашистської епохи, духовне виродження людини, її дегуманізацію як передумову фашизму. Герої роману позбавлені будь-яких

почуттів, крім марнославства та грошолюбства. Саме марнославство. а не кохання змушують зістарілу Маріяграцію у всьому потурати Лео. У цьому товаристві панує брехня, ганебні вчинки видаються за високоморальні: Лео розоряє родину, кривдить дочку та матір, але поводиться як друг сім’ї, як їхній благодійник. Цікавий герой у цьому романі – Мікеле, юнак інтелігентного складу душі. Обурений навколишньою брехнею, Мікеле лише один раз висловлює протест, а потім знову байдужіє. Сам образ байдужості у цьому психологічному романі набуває значення символу широкого філософського узагальнення – байдужість, відмирання душі осмислюється як загальнолюдська трагедія XX ст., джерело всіх соціальних негараздів.

У 1947 р. письменник створив роман “Римлянка” (“La romana”), у 1953 p. – “Римські оповідання” (“Raccont romani”), які згодом доповнювалися новими збірками, так що поняття “римські оповідання” стало претендувати на статус літературного терміна. Образ Рима у цих творах набуває широкого узагальнення, і водночас роман і оповідання вирізняються природною конкретністю, локальністю. Дійові особи роману і оповідань – звичайні мешканці Рима, котрі вимушені шукати шляхи до виживання за будь-яку ціну і найчастіше цією ціною стає відмова від моралі.

У “Римлянці” головна героїня Адріана – жінка з обличчям мадонни і духовним цинізмом блудниці. Вона стає “доступною” без особливих докорів сумління, хоча в душі плекає мрію про кохання. Троє чоловіків у житті Адріани, й у кожного з них частинка її душі. Перший із них шеф фашистської поліції Астуріта, одержимо закоханий у Адріану, другий – бандюга-здоровань Сонцоньо, до котрого героїня відчуває незрозумілий і некерований фізичний потяг, а третій – студент із шляхетної родини Джакомо Діодаті, учасник антифашистського Опору, котрого Адріана любить душею. Події стягуються у вузол у кінці роману: Джакомо потрапляє у в’язницю, в запалі дивної апатії (знову мотив фатальної байдужості!) називає імена своїх товаришів з Опору. Адріана вимагає, щоб Астуріта негайно звільнив Джакомо, закоханий поліцейський виконує її прохання беззаперечно. Зрада Джакомо не має наслідків, але юнак не може пробачити собі ганебний вчинок і накладає на себе руки. Адріана гірко оплакує Джакомо, майже не помічаючи загибелі Астуріти та Сонцоньо. Свою майбутню дитину, батьком котрої вона вважає бандита Сонцоньо, Адріана хоче довірити родині коханого Джакомо. З цією ненародженою істотою пов’язана в романі тема майбутнього Італії, і сам образ блудниці Адріани немовби очищується, у ньому проступають риси мадонни, людської матері. Роман Моравіа вирізняється звичаєописовістю, побутовими деталями, та найбільше – психологічністю. Крім цього у ньому помітний політичний підтекст, засудження фашизму як дегуманізації, морального зубожіння.

У “Римських оповіданнях” – повоєнна Італія. Розповідь йде від першої особи, зазвичай, це простий хлопець із тих, хто водить таксі, стоїть за прилавком, миє посуд у ресторані, вештається у пошуках роботи, може з відчаю стати злодюжкою, а якщо пощастить, влаштується у кіно на роль гангстера. Життєва достовірність і ліризм “Римських оповідань” наближає їх до неореалізму, однак, на відміну від неореалістів, Моравіа ніколи не розвиває теми солідарності простих людей, вони в нього роз’єднані, самотні. Майже трагічно звучить цей мотив роз’єднаності в оповіданні “Ромул і Рем”: двоє колишніх друзів із Опору після війни стають майже жебраками, і один із них, усвідомлюючи свій ганебний вчинок, грабує іншого. Немовби нічого не змінилося з того часу, коли Ромул убив свого брата Рема, а пізніше заснував місто Рим. Трагічне в оповіданнях Моравіа сусідить із комічним.

Із темою фашизму, війни, Опору пов’язаний і роман “Чочара” (1957), який був повністю закінчений і опублікований лише в 1957 р. Головна героїня роману – Чезіра походить із гірської Чочарії, що відома дикунством своїх мешканців. Чезіра – натура енергійна, у Римі вона швидко нажила статків торгівлею, а під час війни ще й спекуляцією, але війна вибила Чезіру із звичного середовища: вона разом із дочкою Розеттою стає біженкою, втрачає все нажите майно. У романі перед читачем постає тил із його розрухою, нестатками, голодом, свавіллям іноземних солдат. У цьому романі попередні образи письменника змальовані в іншому ракурсі: збезчещена Розетта спокійно і ледь не з власної охоти стає блудницею, проте Чезіра надіється повернути дочці втрачену віру у життя та добро. З’являється у “Чочарі” й інтелігент, антифашист Мікеле Феста, котрий не є учасником Опору, але близький йому за духом. Цей новий Мікеле вже не схожий на героя “Байдужих”, він активний у своїй гуманності; не герой-борець, а швидше мученик Опору, котрий гине від фашистської кулі, заступившись за мешканців чужого йому села. Загибель Мікеле відлунює болем у серці Чезіри, очищуючи її душу. У романі “Чочара” є ознаки, що зближують його з антифашистською літературою.

Соціально-психологічний роман “Зневага” (“II disprezzo”, 1954) присвячений долі італійської інтелігенції у повоєнний час. Молодий письменник Ріккардо Мольтені шукає “правильний шлях” у мистецтві та житті. Задля заробітку він іде працювати в кіно, пише сценарії для Баттісти, процвітаючого продюсера касових фільмів. Баттіста забирає його дружину красуню Емілію і змушує письменника переробляти на розважальний лад сюжет давньогрецької “Одіссеї”. Письменник Ріккардо Мольтені не зразу розуміє, що він, по суті, благословляє залицяння Баттісти до Емілії і сприяє спотворенню класичної стародавньої поеми на догод;. прибутковому кіно. Цю подвійну зраду Ріккардо усвідомлює занадто пізно: Емілія покинула його, а згодом загинула в аварії, “зламалася”, вдарившись у автомобілі й ушкодивши хребет Ріккардо зневажає і себе, й інших. Врешті-решт, він відмовляється від служби у Баттісти; тепер у нього немає роботи, немає дружини, немає перспективи. Роман “Зневага” написаний з добрим почуттям до інтелігента, котрий не хоче служити масовій культурі. У романі піднімаються проблеми сім’ї, культури, які тісно пов’язані з лиховісною темою “виживання” людини в суспільстві, де панує культ грошей.

У 50-х роках Моравіа написав декілька драм, пов’язаних із темою дегуманізації особистості “Беатріче Ченчі” (1955), “Не вияснюй” (1957). Згодом він створив досить “жорстокі” драмі: “Світ такий, яким він є” (1966), “Бог Курт (1967), “Життя-гра”(1969). У центрі драми “Беатріче Ченчі” (“Beatrice Cenci”) – історія батьковбивства – історичний сюжет, вперше привнесений у літературу англійським поетом П. Б. Шеллі. У драмі Моравіа Беатріче позбавлена героїчного ореолу. На початку приголомшена розпусними залицяннями рідного батька, в кінц: драми вона стає коханкою чоловіка, котрий згодився вбити старого графа Ченчі. Із жертви Беатріче перетворюється у вбивцю батька, втрачаючи при цьому моральні орієнтири, честь і гідність.

У п’єсі “Світ такий, яким він є” професор Мілоне висуває концепцію, яку називає “терапією мови”: із лексики будуть вилучені “застарілі” слова: “любов”, “істина”, “розум”, а залишаться лише технічні терміни, спортивні і побутові означення. “Бог Курт” – філософсько-політична драма, події якої відбуваються у концтаборі. Комендант табору Курт проводить “культурний експеримент”: змушує єврея Саула грати роль Едіпа в трагедії Софокла, режисерська інтерпретація Курта вимагає, щоб за ходом вистави Саул убив свого батька і згвалтував матір. Ця антифашистська драма Моравіа є також виступом проти сучасної інтелектуальної режисури, з її жорстокими експериментами; зловісного трактування набуває думка про стирання меж між театром і життям.

Моравіа торкається теми відчуження людини від реальності. У пізніх “римських оповіданнях” (зб. “Автомат” – “L’automa”, 1963) і в романі “Нудьга”(“La noia”, 1960). Моравіа порушує тему відчуження людини.

Головний герой роману “Нудьга” – художник Діно, котрий відчуває настільки гостру нудьгу. що вона завдає йому страждань, і руйнує його творчу активність. Стражданням Діно протиставлені впевненість і врівноваженість його матері, для котрої нудьга – звичний стан: зміст u життя полягає у світських успіхах і матеріальних здобутках, хоча гострої потреби в цьому немає, оскільки вона й без того заможна. Для неї важливий самий процес збагачення. Діно не притаманне користолюбство, він знаходить інший порятунок від нудьги – еротику. Роман Моравіа, який і раніше не був далекий від натуралістичності, на цей раз досягає ознак, характерних для еротичного роману XX ст. Роман “Нудьга” завершується самогубством Діно – єдиний вихід, який знайшов герой. Діно – останній із молодих героїв Моравіа, котрі представляють нове покоління італійської інтелігенції, – це не трудівники, а споживачі з невгамовним потягом до насолоди. Задоволення цих потягів спустошує. У романі помітна критика сучасної цивілізації, що не здатна втамувати духовні потреби розумово розвиненої людини. Реалізм Моравіа поєднує витонченість психологічного аналізу і сатиричний гротеск, у його романах наявні численні літературні ремінісценції, художні символи широкого узагальнення.

Пізні твори письменника – збірка оповідань “Рай” (1970), роман “Я і він” (“Іо є lui”, 1971), “Внутрішнє життя” (“La vita interiore”, 1978), “Тисяча дев’ятсот тридцять четвертий рік” (1983), “Спостерігач” (“L’uomo che quarda”, 1985).

Окремі твори Моравіа українською мовою переклали І. Труш, А. Перепади, В. Скуратівський, П. Соколовський, Б. Олександрів.

І. Полуяхтова