Морально-філософські пошуки у творчості Франка

Проблема індивідуалізму в зв’язку з моральними, національними, громадянськими обов’язками й гуманістичними ідеалами стала об’єктом поетичних рефлексій у поемах Франка “Похорон”, “Іван Вишенський”, “Мойсей”. У цих творах продовжено розпочатий “Зів’ялим листям” аналіз роздвоєної свідомості митця, який почувається втомленим від свого каменярського обов’язку, розчарованим і відкиненим своїм народом.

Морально-філософські пошуки у Творчості Франка цих років виразно засвідчила його збірка “Мій Ізмарагд”.

За взірець поет узяв давньоруський збірник релігійно-повчальних афоризмів і притч “Ізмарагд”, який становив, за його словами, “неначе певний курс практичної, християнської моралі”. Нове прочитання давнього джерела стало оригінальною духовно-творчою акцією для Франка. Він зізнався, що давно мріяв написати таку книжку, де цілковито виявилася б морально-виховна, духовна Природа самої поетичної мови.

Автор загалом наголошував, що “правдива поезія мусить бути засвіди моральною”, й тим самим видозмінював свої попередні вимоги до “реальної” поезії. Нова збірка мала бути “наскрізь

моральною”, але не моралізаторською й доктринерською. Найважливішою ознакою “Мого Ізмарагду” стало злиття особистого переживання та загальнолюдського чуття любові, доброти, лагідності, толерантності, що їх письменник прагне передати своїм читачам.

Культурно-історичний універсалізм і гуманітаризм, характерні для Франка в цей період, виявились у розширенні індивідуального світобачення до рівня “людськості”, в ототожненні духовної сутності “я” з уселюдською моральною природою.

Франкова моральна поезія, вміщена у збірці “Мій Ізмарагд”, пропонувала іншу тенденцію розвитку поетичного мислення порівняно з символістською естетизацією життя, метафізикою краси та онтологізацією суб’єктивного в поезії наприкінці ХІХ ст.

Загалом Франко – і як критик, і як митець – причетний до формування такої категорії, як “сучасна Література “. Саме так трактується актуальний літературний процес, свідком і учасником якого був і сам письменник. Поява численних періодичних видань, розгортання літературної критики, активізація перекладацької діяльності – все це сприяло формуванню повноцінного літературного процесу, елементом якого було й уявлення про сучасну літературу.

Радісне відчуття гурту однодумців-каменярів змінюється у Франка в средині 90-х років визнанням персональної жертви та свідомим самоозначенням як “мужичого сина”.

Маючи намір дати в кількох томах оповідання, “більше-менше однорідні змістом, давніші поміж новішими”, Франко тематично замикав епічне коло тем і проблем, які фактично відтворювали цілісну картину суспільно-історичного буття Східної Галичини останньої третини ХІХ ст., і, отже, давали культурно-психологічний зріз окремої епохи. У своїх натуралістичних студіях і реалістичних оповіданнях він розгорнув “образ нашої суспільності” через життя “робочого люду” (збірка “Добрий заробок” і інші оповідання”, 1902), через процес виховання сільського хлопчини, “починаючи від перших проблисків власного думання, а кінчаючи найвищими ступенями середньої школи” (збірка “Малий Мирон” і інші оповідання”, 1903), через становище жінки та емансипаційний рух у тогочасному галицькому суспільстві (збірка “Маніпулянтка” і інші оповідання”, 1904, 1906).

У 90-х роках Франко також часто звертається до казково-алегоричних, притчевих форм, до сатири. Він створює класичні за місткістю узагальнення казки та притчі-сатири (“Звірячий бюджет”, “Свинська конституція”, “Острий-преострий староста”, “Доктор Бессервіссер”). Постає також новий тип оповідача-“бесідника”. Появу “бесідника” Франко пов’язує з радикальним селянським рухом. Він сам був причетний до утворення в 1890 р. Русько-української радикальної партії, що мислилася ним передусім як школа політичного виховання.

1900 роком датуються “Перехресні стежки” І. Франка. За жанровими ознаками це новітній суспільно-писхологічний роман, у якому поєднано традиції ідеологічного роману й повісті, що складалися в українській літературі в творчості І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, з елементами психологічного роману в дусі Ф. Достоєвського.

Однак “перехресні шляхи” – це також новий символічний образ реальності, яка постає з перехрещення багатьох людських доль, життєвих історій та психологічних візій. Власне різнорідність і паралельність багатьох сюжетів виявляли ірраціональність самого життя.

Почтаком ХХ ст. датується ряд творів малої прози Франка, в яких реальний і узагальнено-алегоричний пласти зображення подані як рівноправні й взаємодоповнювані.

Фатальність, демонізм, сексуальність – такий урбаністичний підтекст жіночих образів (адже проституція асоціюється передусім із міським життям). Ця тематика – явище розвитку модерної європейської культури (Бодлер, Ніцше, Гамсун, Пшибишевський, Шніцлер, д’Аннунціо). Такий підтекст досить відчутний і в галюцинаторних, психоаналітичних образах Франкових творів (богиня щастя в повісті “Boa constrictor”, Регіна в “Лелі і Полелі”, жінка-привид у “Зів’ялому листі”).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Морально-філософські пошуки у творчості Франка

Categories: Нові твори

Links