“Моральні чесноти, які я ціную в людях” за повістю В. Дрозда “Ирій”
Більшість творів відомого українського письменника Володимира Дрозда відображають автобіографічні події. Син колгоспника з глухого поліського села, як сам себе називає митець, вже у двадцятирічному віці увійшов в українську літературу. Найбільш усього на творчість письменника вплинув літературний нащадок Лесі Українки і М. Гоголя. Це добре видно, бо у творах В. Дрозда дуже багато національного фольклору і міфології. У своїх повістях і романах письменник сміливо використовує легенди, казки, бувальщини польського і українського народів,
Ирій у повісті – це заморський край, до якого на зиму відлітають птахи. Ирієм письменник називає і першу зупинку героя автобіографічної повісті, містечко, куди він підлітком потрапляє у родину дядька і де він закінчує школу. Село, в якому до цього мешкав Михайло Решето, уособлювало для хлопця його власний світ, що має ознаки справжнього великого всесвіту з центром у Пакулі. Михайло з
Головний герой повісті “Ирій” – людина з витонченою артистичною душею. Тому, прощаючись з рідним домом, Михайло наче змахнув крилами і злетів над ним, подумки попрощавшись зі своїм малим світом і в останнє подивившись на милий серцю любисток.
Ось нарешті і Ирій – казкова країна, де ніколи не буває зими, де карасі можуть виходити на берег і мирно розмовляти з щуками, де вовки вигодовують ягнят, де зимують птахи, які на зиму відлітають с рідного села. Для героя повісті Ирій – це країна майбутніх можливостей, яка, нажаль, не стала для нього стартом у житті, сповненому великих прагнень та досягнень. Але артистична натура Михайла дозволяє не вступати йому в суперечність з самим собою. Наприклад, він впевнено готується до шкільної олімпіади і розучує уривок із “Фауста”, читаючи його на подвір’ї перед величезним кабаном та господарською собакою. Виявилось, що хлопець немилосердно калічив селянською вимовою видатний твір Гете, і на олімпіаді його не оцінили. Але Михайло не падає духом і звертається за допомогою до актора Перебенді. Той пояснює хлопцеві, що для того, щоб грати на сцені, недостатньо лише вивчити текст, треба виростити в собі душу, адже людина без душі – це лише футляр без скрипки, лише декорація до вистави. Та виростити в собі душу не менш важко, ніж виростити гарний врожай хлібу.
Повість Володимира Дрозда “Ирій” насичена фантастичними і реальними подіями, які у своєму химерному сплетінні зовсім не заважають в висловлюванні цілісної думки автора і тонкої іронії. Те, чого боявся головний герой твору, прибувши до Ирію, все ж таки сталося. Він закохався у “дівчину з календаря”. Вразливе серце юнака не змогло витримати директорської критики на шкільній лінійці, де його висміяли за брудні нігті та нестрижену голову. І це чула Клава! Після цього Михайлові захотілося кинутися у прірву, та він подивився на річку, подивився на Ирій, згадав рідний Пакуль і вирішив, що ніколи в житті цього не зробить. З плином часу хлопцеві дедалі частіше хотілося повернутися в Пакуль, до рідної землі, до місця, де бере початок і де завершується життєва містерія героя В. Дрозда.
Я вважаю, що автор доводить нам, що, незважаючи на те, де б ми знаходилися, в яких би ситуаціях не опинялися, ніколи не треба забувати про свої корні, свою родину, свою рідну землю і свій народ. Саме це допомагає людям у найскрутніші часи, саме це і є опорою нашого життя, саме це і відноситься до головних моральних чеснот справжньої людини, справжнього члена сучасного суспільства. А пам’ятати про свій рідний край може лише людина з душею, тому перш за все ми повинні вирощувати свою душу і ніколи не зупинятися у своїх прагненнях надбати якнайбільше одвічних людських цінностей і жити у злагоді з самим собою та злагоді з іншими людьми.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)