Михайло Петрович Старицький народився 2 грудня 1840 р. в с Кліщинцях Золотоніського повіту на Полтавщині у дворянській сім’ї. Рано осиротів, виховувався в родині дядька – В. Р. Лисенка. Навчався в Полтавській гімназії (1851-1858), Харківському (1858-1860) та Київському (1860-1865) університетах спочатку на фізико-ма-тематичному, а потім на юридичному факультеті. Здобувши вищу освіту, певний час працював у Київському історичному архіві. Після кількох років, проведених у власному маєтку на Поділлі, у 1871 р. переїхав до Києва. Багато сил віддавав громадській
та літературній праці. Брав участь у театральному житті Києва, разом з М. Лисенком виступив засновником Товариства українських сценічних акторів. Був активним учасником “Старої громади* – української національно-культурної організації. Літературне становлення Старицького припало на несприятливий для розвитку української культури період. Валуєвський циркуляр (1863) та Емський акт (1876) – ганебні прояви російського колоніалізму – фактично ставили під заборону українське письменство. Бути українським літератором в той час означало обрати шлях дисидента та опозиціонера. Однак, незважаючи на перепони,
Старицький багато сил віддає літературній і театральній діяльності, виступає як перекладач і видавець. У 70-ті роки він віддає перевагу поетичній творчості, але по-справжньому його творче обдарування розкривається пізніше. У 80-х – 90-х рр. Старицький заявляє про себе як талановитий драматург, активний учасник українського театрального життя. У 1883 р., продавши власний маєток, він виступає в ролі антрепренера театральної трупи М. Кропивни-цького. Театральні потреби змушують драматурга дбати про розширення репертуару. Більшість його п’єс постала як відповідь на потребу української сцени. Щоб задовольнити запити театрального глядача, Старицький, окрім власних оригінальних п’єс, створює цілий ряд переробок чужих творів. Так з’явилися оперета “Сорочинський ярмарок” (1883 р., за однойменною повістю М. Гоголя), комедія “Панська губа та зубів нема, або За двома зайцями” (1883 р., переробка п’єси І. Нечуя-Левицького “На Кожум’яках”), комедія “Крути та не перекручуй” (1886 р., переробка п’єси Панаса Мирного “Перемудрив”), драма “Тарас Бульба” (1893 р., по мотивах повісті М. Гоголя) та ін. З оригінальних драматичних творів Старицького слід відзначити п’єси “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” (“Маруся Чурай”, 1885 р.), “По модньому, або Коли б не тюрнюри, не здихались би мацапури” (1887), “Богдан Хмельницький” (1887), “Талан” (“Гірка доля”, 1893 р.), Маруся Богуславка” (1897), “Оборона Буші” (1898), “Остання ніч” (1899).
З початку 90-х рр. Старицький виступає ще й як прозаїк. З’являються його повісті “Осада Буши” (1891), “Заклятая пещера” (1892), трилогія “Богдан Хмельницький” (1895-1897), романи “Молодость Мазепы” (1898), “Руина” (1899), “Последние орлы” (1901) та ін.
Помер М. Старицький 14 квітня 1904 р., похований у Києві.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)