Митець і сучасність (за поетичною творчістю Олександра Ірванця)
Олександр Ірванець свого часу належав до літературного угруповання “Бу-Ва-Бу” (1985), яке сповідувало постмодернізм, що поєд – нував різні стильові течії, знаходячи образне вираження то в іронії, то буфонаді чи карнавалі, а то й у відвертому пародіюванні тощо. Причиною виникнення різних літературних угруповань стали насамперед зміни в суспільстві (розпад СРСР, прагнення багатьох письменників відійти від старих методів художнього зображення, депресія як наслідок тоталітарної системи), а також розширені можливості контакту зі своїми
О. Ірванець – представник саме карнавально-провокативної складової постмодернізму. Не дивно, що письменник виступає то як поет, то як прозаїк, то як драматург чи літературний критик. У притаманній саме йому лірично-буфонадній манері автор зупиняє свій вибір на людях і подіях, що на перший погляд видаються буденними, начебто непримітними. Однак саме в них він і знаходить приховані
Дехто з літературознавців закидає поетові, що він просто вправно жонглює словом. Політичні, соціальні, культурні реалії в поезіях Ірванця набувають рис гротескового (карикатурного) вигляду. Ірванець-поет ніби балансує на межі кітчу й високої поезії. Штампи й стереотипи кітчевої культури поет використовує як художні засоби для поетичного маскування порушуваних питань і проблем, аби сам читач доходив до розуміння поставленої поетом мети. Наприклад, поезія “До французького шансоньє” – це вірш-звертання з певною настановою, що поступово переростає в роздуми над сутністю, призначенням і долею поета, митця.
Автор зазначає, що найвища й відповідно найцінніша поезія інтимно сфокусована – це “коли передаються вірші, як поцілунки – з уст в уста”. Розвиваючи цю думку, він малює образ типового співця (“французького шансоньє”), чиї пісні “легкі і світлі”, його покликання – бути “гітарою”, “гілкою з дерева” мистецтва. Поет акцентує увагу на мистецтві, бо мода – це не завжди справжнє мистецтво, однак співакові слід “вдягатися модно” і “лаятися модно”, але водночас не забувати, що в мистецьких творах (віршах, музиці, живописі) живе справжнє почуття досконалості. Це певною мірою інтимний процес, не для публіки, не для гамірливого натовпу, який може просто цього не помітити. Однак саме відчуття досконалості творить дивні речі, надихає на щирі почуття і творчість. Тому й радить ліричний герой своєму співрозмовникові – шансоньє – час від часу пригадувати, “як слухав дзвона Квазімодо В глухонімому Нотр-Дам”, тоді й з’являться вірші, які можна слухати тільки “серцем і кров’ю” і сприймати тільки душею.
В описі звичайної буденної ситуації (хлопець проводжає дівчину з кінотеатру додому) у вірші “Тінь великого класика” поет ніби зупиняє мить для роздумів над зовсім небуденними речами. Чия ж тінь зустрінеться нам у вірші, розуміємо вже з міні-епіграфу. “Вул. Уїльяма-Шекспіра. Напис на табличці”. У будинку, на якому ця табличка, живе дівчина, котру проводжає ліричний герой. Вій зауважує, що вулиця з такою назвою “існує в будь-якій з держав”, бо це англійський геніальний поет і геніальний драматург. Схоже, однак, що це не обходить супутницю ліричного героя, яка, навіть не слухаючи хлопця, “не могла забути й не забула сліпучу посмішку Ріші Капура”, вона вся була під враженням переглянутого фільму, їй було байдуже до всього, не тільки до Шекспіра.
Неодноразово поет акцентує увагу на дивному написанні – “через рисочку: Уїльяма-Шекспіра”. Тому й знаний у всьому світі класик у нас залишається лише прозорою тінню, що невідступно спостерігає за всім, що відбувається: “Я відчував чийсь гострий-гострий погляд, А власник погляду десь мусив бути поряд”.
Навряд чи це міг бути випадковий перехожий, здається, що це власне сумління ліричного героя не дає йому спокою. Та навряд чи можемо дізнатися про це, бо він вже мусить “вертатись на автобусну зупинку”, тобто від роздумів до буденності. Автор ніби сумно констатує: нині духовні скарби мало кого цікавлять, дешеві фільми викликають сплеск емоцій, але не наповнюють душу тим єдиним смислом, до якого прагне людина, – духовного й морального розвитку.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)