“Мистецтво завжди допомагало людині у відшукуванні ідеалу (Ф. М. Достоєвський). Герої прози В. М. Шукшина
1. Сільська проза Шукшина. 2. Герої Шукшина – люди з життя. 3. Вища міра художності Шукшина. 4. Розкриття моральних якостей героїв у момент важких випробувань. Творчість письменника, кінорежисера й актора В. М. Шукшина привертає увагу гостротою постановки споконвічних проблем. Це пошук сенсу життя, неминущі духовні цінності людини – його моральні ідеали, честь, борг, совість.
І як говорив сам Шукшин, його цікавила одна тема: доля російського селянства Шукшин визнавав, що в його оповіданнях навіть часом важко зрозуміти, коли відбувається
Важко знайти іншу таку спонукальну причину, кото-раю змусить людину, щось знаючого, поділитися своїм знанням з іншими людьми”, – писав
У його добутках одне із провідних місць займають долі людей незвичайних, зі складними характерами, так званих “чудиков”, що прагнуть осягти руху власної душі, сенс життя. Такий головний герой оповідання “Чудик”. Автор наполегливо підкреслює його чудакуватість, що відрізняє героя від інших, “правильних” людей. Цей прийом допомагає виявити кращі його людські якості: правдолюбство, совісність, доброту.
Оповідання побудоване у формі викладу подій, случившихся під час відпускної поїздки Чудика до брата на Урал. Герой збирається в дорогу, купує подарунки племінникам, і отут відбувається епізод, у якому розкриваються прекрасні властивості його душі: чесність, скромність, сором’язливість. Чудик глянув, “…
А в прилавка, де черга, лежить у ногах у людей пятидесятирублевая “папірець”. Створюється проблемна для героя ситуація: тайкома привласнити “папірець” або оголосити всім про знахідку й віддати її власникові, адже вона, “отака зелена дурочка лежить собі, ніхто її не бачить”. Уживаючи по відношенню, до неживого предмета слово “дурочка”, Шукшин передає нюанси щиросердечного стану героя: радість від знахідки й від свідомості того, що ніхто, крім нього, не бачить “папірець”. При цьому головне питання – як надійде Чудик – залишається поки відкритим. Чудик повідомляє всім про свою знахідку.
Хазяїна загубленої пятидесятирублевки не виявилося, і неї вирішили покласти на видне місце на прилавку. Герой виходить із магазина в приятнейшем розташуванні духу Він задоволений собою, тим, як це в нього легко, весело вийшло. Але отут виявляється, що знайдені гроші належали…
Йому самому. “Так чому ж я такий є-те?” – уголос гірко міркував Чудик. Совісність, незручність героя не дозволяють йому простягнути руку за проклятим папірцем, хоча він розуміє, що буде довго стратити себе за неуважність, що будинку йому має бути пояснення сженой.
Показово, що автор і у власному оповіданні, і в мовленні Чудика називає пятидесятирублевку не інакше як папірець, тим самим підкреслюючи зневажливе до неї відношення. У цьому на перший погляд незначному епізоді проявляється погляд Шукшина на одну з найважливіших проблем духовного життя людини – міщанське накопичення. Однак свого героя автор аж ніяк не ідеалізує.
Ідеалізація суперечить самій суті творчості Шукшина, для якого вищою мірою художності було прагнення говорити про всім просто й прямо. Чудик – людина неуважний (втрата грошей), може здатися невихованим (настирливе приставання з розмовами до незнайомих людей), досяг не самих більших висот грамотності й т. буд. Але всі перераховані недоліки героя представляються незначними в порівнянні з його “світлою душею” (одне зі своїх оповідань В. М. Шукшин так і назвав – “Світлі душі”). А те, що спонукують його робити дивні вчинки мотиви позитивні, некорисливі, робить пробачної навіть чудакуватість, мниму або справжню. Характерним для творчості письменника є розкриття кращих моральних якостей персонажів у моменти важких випробувань, що випадають на їхню частку.
Автор ставить свого героя, людину доброго й совісного, в умови, що вимагають всіх щиросердечних запасів добра й стійкості, щоб не зламатися, не зневіритися, бачачи, що ультрасучасна нахраписта дрянь нібито і є особу нашого часу, а совість і порядність нібито безнадійно застаріли Незважаючи на свою “простоту”, Чудик міркує над проблемами, що хвилюють людство за всіх часів: у чому сенс життя? що є добро й зло? хто в цьому житті прав, хто розумніше? І всіма вчинками доводить, що прав він, а не ті, хто вважає його диваком, “чудиком”. Твору Василя Шукшина і їхніх героїв правдиві як у соціально-побутовому плані, так і в художньому.
“Моральність – є правда”, – так визначив свою головну заповідь сам Василь Шукшин Заповідь ця жодного разу не була порушена в його творчості, вона не йшов ні на які компроміси із власною совістю й говорив людям правду, який би гіркої й важкої вона не була. Сільська проза Шукшина відрізняється глибоким дослідженням російського національного характеру, характеру хлібороба. Автор показує, що головне в ньому – потяг до землі. Шукшин говорить, що земля для російської людини – це й джерело життя, і зв’язок поколінь, і рідний будинок, і рілля, і степ.
Це та найменша батьківщина з її ріками, дорогами, нескінченним простором ріллі… Героєм, у якому втілився російський національний характер, став для Шукшина Степан Разін. Саме йому, його повстанню, присвячений роман Василя Шукшина “Я прийшов дати вам волю”.
Письменник уважав, що Степан Разін чимсь близький сучасній російській людині, що його характер є втіленням національних особливостей нашого народу. І це важливе для себе відкриття Шукшин хотів донести до читача
(2 votes, average: 3.00 out of 5)