Міщанська трагедія Хеббеля “Марія Магдалина”

Дія п’єси відбувається в невеликому німецькому містечку першої половини минулого століття. У будинку столяра Антона, відомого своїми працьовитістю й ощадливістю, дві жінки, мати й дочка. Вони почали ранок із приміряння й обговорення старого вінчального плаття, а закінчили розмовами про хворобу й готування до смерті. Мати тільки що оправилася після важкої недуги, за це вона дякує Богу. Вона не знає за собою ніяких гріхів, але однаково повинна гідно обрядитися до “небесного вінця”, поки їй відпущений час

Вона турбується про сина

Карлові, що і на роботу раніше всіх іде, і з роботи пізніше всіх приходить, а гроші зберегти й з толком витратити не вміє, вічно в матері просить. А в неї вистачає грошей тільки на скромне господарство

Мати йде в церкву помолиться за дочку, який пора заміж. Клара спостерігає за матір’ю у вікно й загадує, хто в неї першим на шляху попадеться. Лиховісні сни зовсім замучили Клару, вона почуває свою провину перед родителями. Першим виявляється гробар, що вилазить із тільки що виритої могили

У цей час до дівчини приходить її наречений Леонгард, з яким вона бачилася останній раз два тижні назад, і ця зустріч виявилася

фатальний для неї. Тоді в містечко повернувся Фрідріх, перша любов Клари, що їхав учитися на “секретаря”. У свій час мати заборонила Кларі мріяти про Фрідріха, і обручилася вона з іншим, щоб не “засиджуватися в дівках”. Леонгард став ревнувати до Фрідріха й, щоб заглушити стару любов, постарався “прив’язати до себе міцніше свій самий дорогоцінний скарб”, що й зробив досить грубо. Коли Клара, почуваючи себе опоганеної, прийшла додому, вона застала свою матір у раптовому приступі смертельної хвороби. Тепер дівчина знає, що їй “на білому світлі не жити”, якщо Леонгард терміново не жениться на ній, щоб ніхто не довідався про її гріх. Але батько, відповідно до своїх принципів, віддасть свою дочку за той, хто її не тільки любить, але й “хліб у будинку має”. Леонгард заспокоює Клару, він прийшов просити її руки, тому що тільки що одержав всіма правдами й неправдами завидне місце скарбника, а виходить, і дружину прокормити зможе. Він хвастається нареченій, як спритно й безсоромно, відіпхнувши й обдуривши іншого, більше гідного, домігся цього місця. Прямодушна Клара не приховує свого обурення, але відтепер вона “прикута” до цієї людини мораллю добропорядного бюргерства. Але Клара не знає всіх щирих мотивів приходу нареченого. Леонгард почув, що майстер Антон вклав чималі гроші в справу свого колишнього хазяїна й учителі, а той збанкрутував і вмер, залишивши після себе більшу сім’ю. Леонгарду необхідно з’ясувати, “невже грошика спливли”, чи не стає Клара безприданницею

Батько вже знає про нову службу нареченого й проявляє повну відвертість у викладі своїх грошових справ, перевіряючи його. Майстер Антон давно зрозумів, що втратився своїх грошей, але прийняв для себе рішення не стягувати їх із хворого старого, що безоплатно навчив його гарному ремеслу. На похоронах майстер порвав боргову розписку й непомітно сунув її в труну – нехай той “спить спокійно”. Вражений Леонгард все-таки показує повну готовність женитися й без приданого, і чесний майстер простягає йому руку

Тим часом у будинку збирається вся сім’я, за винятком Карла. Батько завжди їм незадоволений, особливо якщо той грає десь у карти на гроші, добуті тяжкою працею. Мати, як звичайно, заступається за сина. А Леонгард, відгородившись від всіх газетою, гарячково міркує, як би йому не зваляти дурня з одруженням. Зненацька в будинку з’являються судові виконавці, повідомляючи, що Карл посаджений у в’язницю за обвинуваченням у крадіжці коштовностей у будинку купця. Мати падає намертво. Скориставшись метушнею, Леонгард тікає. Тільки майстер Антон із працею зберігає самовладання. Він чекає нових ударів долі. А от і лист із нарочним від нареченого дочки – з розривом заручин. Батько радить дочці забути “негідника”, але, зауважуючи її розпач, починає підозрювати негарне. Він змушує дочку заприсягти в труни матері в тім, що вона “така, какою бути повинна”. Ледь володіючи собою, Клара клянеться, що ніколи не знеславить батька

Майстер проклинає злочинного сина, паплюжить увесь світ і самого себе. Він упевнений, що в очах “всіх чесних людей” виглядає тепер невдахою й ошуканцем. У Майбутнє майстер страшиться заглядати, але сподівається, що його дочка стане жінкою, гідної своєї матері, тоді люди простять йому провину за, що збився зі шляхи сина. Якщо ж буде не так, якщо люди покажуть пальцями на Клару, вона повинна знати – батько покінчить із собою, він не зможе жити на світі, де “люди тільки з жалості не плюють у його сторону”. Дочка не гірше батька знає вдачі свого середовища й також беззахисна перед нею. Тому вона й терзається, переступивши її закони. Клара сама готова вмерти, аби тільки батько прожив весь строк, відпущений йому Богом

Під час відсутності батька Клара зненацька довідається, що брат обвинувачений помилково, він звільнений. Перша думка нещасної – тепер гріх лежить на ній однієї

Отут у будинок приходить секретарі Фрідріх, що усе ще тужить по коханій дівчині. Він не розуміє, що може зв’язувати її з досить незавидним нареченим. А вона рветься до Леонгарду, іншого шляху ні, “він або смерть”. Приголомшений секретар намагається удержати неї. Тоді Клара відкриває йому своє серце, адже вона не переставала любити Фрідріха всі ці роки, але тепер повинна зв’язати себе з іншим. Окрилений її визнанням, секретар відразу просить Клару стати його дружиною, інше влагодиться. Коли ж нехитра дівчина зізнається йому у своєму гріху, він, відступаючи, вимовляє, що “через таке” переступити не зможе. З рішучістю розрахуватися з негідником за честь Клари секретар іде

Підганя слабкою надією, Клара йде до Леонгарду. Вона будь-що-будь повинна стать його дружиною, щоб не звести в могилу батька. Хоча шлюб з Леонгардом – це горі для неї, так нехай же Бог допоможе їй у цьому; якщо не в щастя, так хоча б у горі, якщо так велить доля

Леонгард уже готовить підступи для одруження з дочкою бургомістра. Йому жаль Клару, але кожний повинен “нести свій хрест”. Він ніяк не очікує приходу дівчини. Клара повертає йому його лист, адже брат виправданий, і перешкод до шлюбу немає. Вона благає його женитися, інакше батько довідається про безчестя дочки й уб’є себе. Отут Леонгард задає їй страшне питання – чи може вона заприсягти, що любить його так, як “дівчина повинна любити чоловіка, що навіки зв’яже себе з нею узами шлюбу?”. Як чесний і дуже пряма людина, Клара не може дати йому такої клятви. Але вона клянеться йому в іншому, у тім, що, любить вона його чи ні, він не відчує цього, тому що знайде в ній повну жертовність і покору. Клара обіцяє, що довго не проживе, а якщо він захоче раніше позбутися від її, то може купити їй отрути, вона сама його вип’є й зробить так, щоб сусіди ні про що не догадалися

Жагуче благання Клари зустрічає холодну відмову. Потім випливають поблажливі вмовляння, обвинувачення на адресу батька, що роздарував придане дочки. Цього Клара вже не бажає слухати. Вона дякує Леонгарда за те, що дозволив заглянути в його душу – на “саме дно пекла”, тепер вона може вмерти спокійно. Клара прийняла рішення й у той же день “покине цей мир”.

До пребивающему в повній нерішучості Аеонгарду уривається Фрідріх із двома пістолетами – битися за честь Клари. Негідник гине на дуелі

Звільнений з в’язниці Карл приходить додому й ділиться із сестрою своєю мрією. Він хоче піти в море від цього міщанського будня, де йому дозволене лише “стукати, пиляти, прибивати, є, пити й спати”. Клара рада братові, але вона готується піти з життя й звертається до Бога зі словами: “…Я йду до тебе, тільки щоб урятувати батька!” Вона кидається в колодязь, сподіваючись, що люди приймуть це за нещасний випадок. Але одна дівчина бачила, як Клара стрибнула сама. Батько, що довідався про це, сприймає вчинок дочки як своя ганьба. Дарма, що помстився за Клару Фридрих, пояснює йому причини самогубства дочки. Він не зм’якшується, адже согрешившая дочка не зуміла сховати свій гріх і відгородити батька від осудливої поголоски. Занурений у свої думки, він говорить: “Цього миру мені вже не зрозуміти!”

А. В. Дьяконова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Міщанська трагедія Хеббеля “Марія Магдалина”