Міркування про любов, про людські взаємини

Російська Література 50- 80-х років дуже швидко розвивалася. Представниками цього часу були такі автори, як Е. Евтушенко, Ю. Друніна, С. Орлів, Р. Рождественський, В. Висоцький і інші. Всіх авторів неможливо перелічити, тому що їх дуже багато. У своїх віршах письменники відбивали Теми Великої Вітчизняної війни, любові, взаємин між людьми, розвитку суспільства. Р. Рождественський – одна з найбільш яскравих фігур у поезії 50- 80-х років. Він писав не тільки про Велику Вітчизняну війну, але також торкався соціальної теми й писав про любов. У вірші “Усе

починається з любові…” автор висуває любов як головну цінність життя. Він хотів показати, що любов – це щось чисте, незвичайне. Коли людина любить, він буде жити, він буде щасливий

Усе починається з любові:

Мрія й страх,

Вино й порох

Трагедія,

Туга

І подвиг –

Усе починається слюбви.

Цими рядками Р. Рождественський хотів сказати нам, що заради любові люди готові йти на подвиги. Багато віршів його стали піснями. “Луна любові” – це один із кращих віршів про любов у сучасній поезії. Поет знайшов потрібні слова, щоб сказати про ніжність, про вірність у любові, про вічний,

“зоряної пам’яті один одного”. Отут розповідається про любов двох людей. Вони люблять один одного так сильно, що не можуть прожити друг без друга. Вони представляють себе й луною, і ніжністю, і пам’яттю. Їхня любов кличе за собою, де б вони не були

И мені до тебе,

Де б ти не була,

Доторкнутися серцем неважко.

Знову нас любов за собою покликала…

У цьому вірші описуються глибокі й сильні почуття люблячі й людські взаємини. Ю. Друніна також писала про любов, вона виступала за чистоту почуттів. У вірші “Любов” говориться про те, що серцю не накажеш. Жінка вночі веде сама із собою суперечка. Вона говорить одне, а серце відповідає зовсім інше. Зрештою, думаючи про своєму улюблений, героїня говорить серцю, що вона пропаде

Тоді в тобі народжується переляк,

Все падає, усе валить навколо.

И говориш ти серцю:

Пропадеш!

А серце відповідає:

– Ну й що ж!

Поезія сучасної літератури 50- 80-х років характеризувалася чистотою людських взаємин, любов’ю, добротою. Кожна людина повинен любити. Людські взаємини засновані на взаєморозумінні між людьми, на вдосконалюванні свого духовного миру. Любов допомагає бачити й слухати душу людини, змушує задуматися про байдужість, байдужність, низькість. Усе починається з любові. Кожна людина зіштовхується у своєму житті зі шляхетністю й підлістю, радістю й горем. У його духовному житті бувають часи торжеств і страждань. Але ми не перестаємо любити й гуманно ставитися друг кдругу.

У поезії 50- 80-х років тема любові займає другорядне місце. Вона майже завжди пов’язана з Великою Вітчизняною війною. У своїх віршах поети показують нам гуманне відношення до людей, що прошли через всі жахи війни, захоплюються ними. У вірші “Остання любов” И. Г. Эренбурга ми бачимо не тільки солдата, а людини, його внутрішній мир, що повний почуттів:

Його остання любов

Була єдиної, бути може…

Автор жалує про загублену любов солдата, що пішла разом з його смертю. Адже так не повинне бути. Кожний має право на любов і життя, і ніхто не вправі віднімати їх у нього. Людина має потребу в любові: із самого народження – у любові матері й батька, надалі – у любові інших людей. Ми всі маємо право на любов і повинні боротися за неї. Людські взаємини дуже складні. Незважаючи на всі труднощі, людина завжди шукає когось, хто міг би розділити з ним горе й радість, допомогти в лиху. Це яскраво звучить у вірші А. Т. Твардовского “До образ власної персони…”:

Так зі своєї попоратися долею,

Щоб у ній себе знайшла доля будь-яка,

И чиюсь душу відпустила біль

Автор докоряє самітність. Він призиває до любові, що є однієї із самих головних цінностей нашого життя. У вірші Симонова “Чекай мене, і я повернуся…” показана найбільша любов. Саме вона рятувала людей у страшні роки війни. Вона допомагала людям вижити в цій важкій обстановці:

Не зрозуміти не вїм, що чекали,

Як серед вогню

Очікуванням своїм

Ти врятувала мене

Як видно, любов завжди відігравала більшу роль у житті: будь те Війна або мирний час

Міркувати про любов, про людські взаємини завжди дуже важко. Для цього потрібно хоч який-небудь досвід, що приходить згодом. Люди думають про цьому по-різному. Але без любові життя дуже складне. Тому необхідно любити й гуманно ставитися до людей. Саме цим ми зможемо врятувати наш мир, полегшити життя й зробити її більше щасливої

Мир божеволіє. Рветься нитка, що зв’язує наше тлінне тіло з душею. Визначальний духовний початок, іменований Бог, поступово розчиняється в хаосі сучасного життя. На попелі зруйнованих церков з’являється цвіль байдужості, поширюються бур’яни озлобленості й жорстокості. До чого прийшли ми сьогодні, забувши моральні ідеали, заповіді?! Людство саме розриває свою душу й розкидає закривавлені шматки, ніяк не може зупинитися, отямитися. Миру потрібний доктор. Він нагадає, що людина повинен любити ближнього, саме це робить людини Людиною. Він запалить свічу, навчить, як підтримувати її тріпотливе полум’я. Він навчить нас Любові

На мій погляд, змити бруд з душі людства, що гине від своїх гріхів, може живлющий струмінь любовної лірики. Вона змусить нас задуматися про сенс життя. Про те, чи варто ховати всі свої почуття в далекі, темні куточки наших душ. Поети, уриваючись у мир, несуть своєю творчістю життєстверджуючі ідеали Добра, Любові й Моральності. Поезією щиросердечних переживань і пристрастю вони намагаються зруйнувати жахливі закони сучасного миру, всіма силами намагаються змінити його. І мучаються, коли не вдається докричатися до глибини душі, довести свою правду

Поети відрізняються від всіх людей тим, що Господь Бог подарував їм велике серце й прирік їх цим на вічні страждання. Тонко почуваючи фальш у людських відносинах, поети відкрито говорять про це. А люди не можуть визнаватися у своїх гріхах. Люди мстять поетам за те, що душі їх чисті, за те, що їхні власні душі не можуть “засяяти золотими розсипами”. Поети б’ються головою об стіну байдужості й злості, намагаючись хоч би похитнути її.

Мене вражає, звідки береться така сила, така енергія в поетів. Адже життя не щадить їх, люди закидають їхніми каменями ненависті. Я майже усвідомила, що сили вони черпають із моря Любові, насолоджуються нектаром Любові

Я писав і пишу

За законом

Гіркуватої посмішки твоєї,

Не розгаданої мною

Жодного разу…

Прокинувшись іноді ранком, я розумію, що життя прекрасне тим, що жили, живуть і будуть жити на Землі люди, що складають Гімни Любові. Ці люди “збивають” ніжні рядки тремтячою, невпевненою рукою, становлять Формулу Любові. Вони не вибирають спрощених формул вищого людського почуття, вони бояться бруди й фальші в ньому. Любов, що оспівується ними, здатна згорнути гори. Поети пояснюють людям, що почуття це дається Всевишнім кожному народжений на Землі. Вся погано те, що багато хто ховають його в самі затишні куточки своєї душі, бояться випустити його назовні. І тоді Любов умирає. І хоч Любов – це квітка єдин, неповторний, такого більше не буде, її треба розірвати на мільйон шматочків і подарувати людям, подарувати всім, не танучи. Тоді тільки людство насолодиться ароматом цієї квітки. Адже життя так коротке. Безглуздо жити, якщо тебе ніхто не любить. У людини повинна бути несамовита любов до життя, до всіх її проявів, з любові людин повинен черпати сили й енергію, щоб переборювати всі труднощі й колотнечі. Любов повинна бути пожежею, лихоманкою серця. Людина повинен любити й страждати

Поети – це проповідники сили Любові, це апостоли, що розносять на своїх могутніх крилах віру в те, що мир урятується Любов’ю

“Любов повинна бути незмінна, як закон природи. Не може бути, щоб я чекав сонце, а воно не зійде”, – затверджував Ю. Брик. І поети всею своїм життям підтверджують це.