Міркування Фроста над трагедією людського буття
У своїх віршах Фрост прагнув зрівноважити протилежні й навіть ворожі стихії для того, щоб досягти гармонії буття. В есе “Рух, що відбувається у вірші” він назвав поезію “миттєвістю істини на тлі хаосу”. Прагнучи до такої високої мети, Фрост зневажав усім, що зв’язано зі злободенністю поезії. Мир тремтить від катастроф, гримить Друга світова Війна, а поезія Фроста практично не змінює свого характеру, але в ній помітно підсилюється драматизм:
Земля як Місяць буде незабаром
Загине все на твердості кам’яної
ЧиНе була
Безлюдної, порожній, гіркої?
Хто людям жити наказав на ній?!
(“Розбита посуха”)
Теперішній поет-філософ, Фрост міркує над трагедією людського буття як такого. У центрі його уваги, як завжди, Нова Англія, буденне життя Вермонта й Нью-Гемпшира. Фрост називав себе “синекдохистом”, метод якого – показувати загальне через часткове. Фермерська Нова Англія в його віршах персоніфікує увесь світ, описаний у традиції американської романтичної поезії
Більше того, лірика Фроста не відображає і його особисті переживання. Ні одну із трагедій, які пережив поет у дозрілих літах
У збірниках пізнього років – “Неозора далечінь” (“A Further Range”, 1936, Пулитцеровская премія), ” Дерево-Свідок” (“A Witness Tree”, 1942, Пулитцеровская премія), “Таволга” (“Steeple Bush”, 1947), “На вирубе” (“In the Clearing”, 1962) – очевидне єдність поетичного миру Фроста, що взагалі визначився вже в перших книгах. У цій єдності – велич поета-філософа, невтомного шукача істини, що сам обрав свій шлях і сам його прокладав:
Стояв у розвилки я двох доріг
У лісі пожовтілому, і відразу обидві
Мене залучали, – я бачити міг:
Зміячись, ішла перша в балку,
И там, унизу, пропадала в хащі.
Я вибрав другу, доверясь їй,
Шукаючої, може, небагато суворіше,-
Травою заросла, вона сильней
Мала потребу в тім, щоб ішли по ній,
Але обидві виходжені були схоже.
И обидві – у листах; у ту ранню годину
Нічиї кроки їх ще не прим’яли.
ПРО, першу я тримав про запас!
Але, пам’ятаючи, як шлях захоплює нас –
Я знав, що назад повернуся навряд чи.
Під час інше, коли-небудь,
Буду, зітхаючи, розповідати десь,
Як я, сумніваючись, куди згорнути,
Вибрав ледве менше виходжений шлях –
И справа всі, видимо, тільки вэтом.
(“Невибраний шлях”)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)