Поезія В. Брюсова мелодійна й загадкова, як сама навколишня дійсність. Всі спроби художника проникнути в таємниці буття залишаються майже безрезультатними. Для щирого творця, уважає Брюсов, не може бути все просто й зрозуміло. Незбагненність миру – основна умова буття художника. Його життя – це прагнення за вічно, що вислизає істиною, та й немає у світі абсолютної правди для всіх і навічно. Таємниці створених створень Із пещенням лестяться до мене, И тріпотить тінь латаній На емалевій стіні
Поет намагається зрозуміти хоча б частина
того величезного миру, що оточує його. Через себе, власне я, Брюсов прагне проникнути в сутність речей, любується красою, не бажаючи зруйнувати її зайвою скрупульозністю, правдивістю опису всього баченого. Мій дух не знеміг в імлі протиріч, Не знесилів розум у сцепленъях фатальних. І всі мрії люблю, мені дороги всі мовлення, И всім богам я присвячую вірш. Брюсов – поет виявляється значно ширше й многообразнее теоретика, що намагається загнати творчість у певне русло. Його поетичні добутки відкривають внутрішній мир досить обдарованої людини, із широким колом інтересів і розв’язуваних проблем. На острові
Мрії, де статуї, де пісні, Я исследил шляхи у вогнях і без вогнів, То поклонявся тим, що яскравіше, що телесней. Те тріпотів у передчутті тіней. Немає – немає й виривається автор з тих границь символізму, які сам же намітив теоретично. Філософствуючи на задану тему, Валерій Якович приходить до думки, що поезії підвладно багато чого, вона панує над миром завдяки своїй магії зачарування й чарівництву звучання. Сторіччя – ліхтарики! ПРО, скільки вас у тьмі, На міцній нитці часу, протягненої в розумі! Вогні різноманітні, ви тешете мій погляд – Те яскраві, те тьмяні ліхтарики горять. Блискають, різнобарвні, у вигадливому саду, У якому, зачарований, і я тепер іду. От пламенники червоні – підряд до десяти. Ассирія! Ассирія! Мені мимо не пройти! Символізму Валерія Брюсова далекий містицизм, поет скоріше наближається до реалізму. У його віршах часто проступає конкретна замальовка, що запам’яталася яскрава деталь. Талановитість Брюсова незаперечна. Поет у вічному пошуку нових форм, не страшиться зануритися в безодню незвіданого, йому зрозуміла незаспокоєність першопрохідників. І чим піднесеніше й неосуществимее мрія, тим охотнее й безстрашніше автор відправляється за нею в шлях. Ні, я не ваш! Мені далекі мети ваші, Мені дивний ваш неокрилений лемент, Але в шумному колі до вашої загальної чаші И я б, як вірний, клятвено припав! Де ви – гроза, що губить стихія, Я – голос ваш, я вашім хмелем п’яний. Кличу трощити підвалини вікові, Творити простір для майбутніх насінь. Поезія В. Брюсова залучає до себе яскравістю образів, загадковістю метафор, багатством тим і мелодійністю вірша. Творчість автора многообразно й цікаво, тому що створено більшим талантом
