Мінорні почуття в поезії Рубцова
У віршах, що передруковуються з попередніх збірників у наступні, Фляків робить виправлення, що підсилюють мінорні почуття. Цікава й показова таке виправлення у вірші “Відплиття”. У збірнику “Душу зберігає” кінець другої строфи цього вірша звучав так: “Але дивлячись удалину й вслухуючись у звуки, я ні про що ще не пошкодував”. Через рік у книзі “Сосон шум” рядок виявилася зміненою: “Я ні про що ще не шкодував”. Замінена всього одна буква, а значеннєве значення змінилося дуже істотно: “пошкодував” виражає коротке,
З вірша у вірш переходить не тільки постійний настрій, але й образи, переклик яких надає віршам особливо глибокий зміст. Так, в “Останній осені” поет говорить про Єсеніна, що “він жив тоді в передчутті осінньому вже далеко не кращих змін”, а у вірші “Прекрасне небо блакитне” т же саме говорить і про себе: “Я жив у передчутті осінньому вужі не кращих змін”. Або в більше ранньому “Сьому
Останнє відпущене йому час Фляків прожив у Вологді, лише зрідка залишаючи її й відразу вертаючись назад. Але якщо по морях поет подорожував відважно й радісно, те на землі було зовсім по-іншому, причому із самого початку його творчого шляху: вірш “Поїзд”, дуже показове в цьому змісті, написане їм ще до надходження в Литинститут. У ньому двічі повторюється рядок про те, що поїзд мчався “перед самим, може бути, крушеньем”. Потім автор ще раз підкреслює:
Разом з ним і я в просторі імлистому
Уж не смію мислити про спокій, –
Мчуся кудись із брязканням і свистом,
Мчуся кудись із гуркотом і виттям,
Мчуся кудись із повним напряженьем
Я, як є, загадка мирозданья.
Перед самим, може бути, крушеньем…
Однак тоді поет переконував себе, що передчуття його обманюють, що “яке може бути крушенье, якщо стільки в поїзді народу?”. А тепер, коли він залишився один, воно, ця катастрофа, все-таки відбулося.
В останніх віршах Рубцова вже чується не стільки любов до батьківщини, скільки зухвале, гірке глузування й над патріархальним спокоєм, і над “добрими Филями”, про які колись поет писав з теплою, доброю іронією…
Эх Русь, Росія!
Що дзенькоту мало?
Що засумувала?
Що задрімала?
Давай побажаємо
Усім добраніч!
Давай погуляємо!
Давай посміємося!
И свято влаштуємо,
И карти розкриємо…
Эх! Козирі свіжі,
А дурні всі ті ж.
У посмертному виданні віршів поета “Подорожники” уперше опубліковані вірші, у яких цей розлад з людьми здобуває воістину трагічне фарбування. Тепер поетом опановує не колишня “світлий сум”, а сум “темна”, “тривожна”, а саме слово “сум” стає самим уживаним у лексиці Рубцова. Повторений сім разів в одному вірші – “Прощальне” – епітет “сумний” органічно вписується в контекст і не допускає ніякої значеннєвої заміни. Тут Фляків зумів переплавити в собі й густу, надлишкову, мрачноватую образність Клюева, і есенинскую смуток по селу, що йде, і Кольцовскую ледве гіркувате молодецтво, і піднесений сум Блоку… Іншого поета важко викрити в явних запозиченнях, і все-таки вірші його схожі на тисячі інших. Тут же, навпаки, виявилися характернейшие риси поетичної особистості Рубцова. Смуток, страждання в нього з’являються як апофеоз людської особистості, як твердження справжньої людяності й гуманізму. Такі вірші будять і жаль, і почуття очищення душі від усього дрібного, наносного, необов’язкового, тимчасового, далекого…
Відкладу свою вбогу їжу
И відправлюся на вічний спокій.
Нехай мене ще люблять і шукають
Над моєю самотньою рікою.
Нехай ще всіляке благо
Обіцяють на тій стороні
Не купити мені хату над яром
И квіти не вирощувати мені…
Сумний зміст цих рядків відкриється ще глибше, якщо зіставити їх з іншими, написаними трохи раніше: “Сіло стоїть на правом бережу, а цвинтар – на левом бережу…”. Говорячи про всілякі блага на тій стороні, поет відчуває себе вже на цієї, де цвинтар…
Після таких віршів можна було очікувати найстрашнішого, і воно відбулося: у водохресні морози, у ніч із 18 на 19 січня 1971 року Микола Фляків загинув.
Цикли останніх віршів Рубцова в багатьох журналах, поетичні збірники “Зелені квіти”, “Останній пароплав”, “Вибрана лірика”; найбільш повні видання – “Подорожники” у видавництві “Молода гвардія” і однотомник із серії “Поетична Росія” видавництва “Радянська Росія” – вийшли вже після смерті їхнього автора. Але поет живий, поки живі його вірші. А вірші Рубцова, зважаючи на все, устануть у ряд створень довговічних, нетлінних.
Чудо поезії Миколи Рубцова міцно зайняло своє місце в російській літературі, і цінність його із часом, безсумнівно, буде зростати. Свої “нові слова” поет може говорити й після смерті.
Фляків не встиг розкритися у всю силу свого поетичного дарунка, дещо в його Творчості може здатися спірним і об’єктивно невірним. Але він був більшим російським поетом. А творчість більших майстрів, як помітив Блок, подібно не французькому підстрига_ регулярно й просапується парку, що, “а вільно разросшемуся росіянинові саду, де неодмінно з’єднується завжди приємне з корисним і гарне з некрасивим. Такий сад прекрасніше гарного парку, творчість більших художників є завжди прекрасний сад і із квітами, і з реп’яхами, а не гарний парк із утрамбованими доріжками”.
Творчість Рубцова, що стала значним явищем у нашій літературі, буде здатно подарувати радість відкриття й эстетического насолоди не тільки сучасному, але й прийдешньому читачеві
(1 votes, average: 5.00 out of 5)