Милорад ПАВИЧ (1929-2009)И – З ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ ХХ початку ХХІ століття

З ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ ХХ початку ХХІ століття

Милорад ПАВИЧ (1929-2009)

М. Павич

Життєвий і творчий шлях

“І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”… Цей гідний поваги заклик Т. Шевченка не втратив актуальності й нині. Адже люди дуже часто набагато краще знають історію та культуру інших народів, аніж свого власного. Це можна віднести й до слов’ян, зокрема й українців, які занадто мало знають про ті краї та нації, які свого часу дали їм і релігію, і писемність, і культуру, і ментальність. Зокрема, ідеться про Візантію та поствізантійські

терени, а також про один із південнослов’янських народів – сербів. Ще більшою мірою це стосується населення Інших регіонів світу, для яких згадані реалії взагалі є terra incognita. Тож стає зрозумілим той справжній культурний шок. який пережили читачі всього світу наприкінці XX ст., прочитавши перші твори серба Милорада Павича, якого згодом компліментарно назвали “першим письменником XXI століття”.

Адже перед ними розгорнулися не просто сторінки чудової художньої прози, а цілі, не знані доти духовно-ментальні материки, космос загадкової слов’янської душі, та ще й зображений під несподіваним

кутом зору – через імлистий серпанок постмодерністської оповіді. То хто ж він такий, цей загадковий Милорад Павич, названий “однією з великих фігур світової літератури”1?

Милорад Павич народився 15 жовтня 1929 р. в м. Белграді (Сербія) в сім’ї скульптора та викладачки філософії, до топ” ж мати була знавцем сербського фольклору. Серед його родичів були письменники, тому Милорад уважав літературу своїм родовим покликанням. Перші літературні спроби М. Павича були зроблені ще в школі.

Його дитинство збіглося з нацистською окупацією: тривала Друга світова війна. Переживши два бомбардування Белграда, під час яких загинули 25 тисяч чоловік, хлопця одного разу мало не вбили фашисти: його зупинив патруль, але 15-річний Милорад не мав документів, окрім учнівського квитка. Тож лише завдяки зусиллям батька, який трохи знав німецьку й зумів порозумітися із солдатами, Павича не розстріляли. Згодом, у 1999-му, письменнику довелося пережити трете в його житті бомбардування Югославії – ці враження відтворені в романі “Зоряна мантія”.

У 1953 р. закінчив філософський факультет Белградського університету, а потім отримав докторський ступінь у Загребському університеті.

Його наукові роботи відомі в інших країнах, зокрема і в Україні. Так було до 1973 p., коли в Югославії опублікували його першу книжку збірку оповідань “Залізна завіса”. Утім, навіть після цього Павич був. за його власним зізнанням. малочитаним письменником. Потрібно віддати належне й дружині М. Павича, письменниці та літературному критику Ясміні Михайлович, яка дуже допомогла йому стати тим, ким він став, – одним із відомих сучасних письменників світу.

У світову літературу М. Павич увійшов завдяки роману “Хозарський словник” (1984). Цей роман у формі нібито самодостатніх словникових статей с яскравим утіленням можливостей гіпертексту: кожен міг читати його по-своєму: з початку, з кінця, із середини, з будь-якого місця… Інакше кажучи, “Хозарський словник” став яскравим утіленням особливостей постмодерністської естетики, доктрини “відсутності центру і периферії”. Світова критика була вражена: ніхто не чекав появи настільки сильного автора в культурному регіоні, де, здавалося, не існувало сучасної літературної традиції. Адже, як мовилося, поствізантійський культурний ареал був, як здавалося багатьом, на узбіччі магістральних напрямів розвитку новітньої літератури. Тим захопленіше прийняли роман як критики, так і пересічні читачі, назвавши його першим зразком нелінійної прози, а самого М. Павича – першим письменником XXI ст.

Твори, опубліковані після “Хазарського словника”, такого гучного успіху не мали, проте й “письменником одного твору” М. Павич не став. Постмодерні експерименти успішно продовжилися в романі – клепсидрі, романі – кросворді та романі-ворожінні на картах Таро1.

1 І. Хозарський словник: роман-лексикон на 100 000 слів; 11. Краєвид, намальований чаєм: роман для любителів кросвордів: ІІІ. Внутрішня сторона вітру, або Роман по Геру і Леандра; IV. Остання любов у Царгороді: довідник для гадання [картами таро).

Павич свідомо робив читача “співавтором” своїх творів, відмовившись від споконвічного “авторського права” на текст: він сам пропонує читати твори в тій послідовності, у якій захочеться, комбінувати сюжети та формальні елементи тощо. Одним з утілень такого ставлення до власного тексту стало маленьке “оповідання для комп’ютера і циркуля” – “Дамаскін”…

А втім, надамо слово самому письменнику, який так описував свій життєвий та творчий шлях.

Павич: автобіографія

“Я письменник уже дві сотні років. Далекого 1766 р. один Павич1 видав у Будимі свою збірку віршів і відтоді нас уважають письменницькою родиною.

Народився я 1929 р. на узбережжі однієї з чотирьох райських річок2 о 8.30 ранку під знаком Терезів (підзнак Скорпіона), за ацтекським гороскопом – Змія.

Уперше зазнав бомбардувань у віці 12 років. Удруге – у віці 15 років. Поміж тими двома бомбардуваннями я вперше закохався і піл німецькою окупацією примусово вивчив німецьку. Тоді ж потайки я навчився англійської віл одного пана, який курив люльку

Окрема розмова – про те, що означає бути дно ремісничим, як називали це у XVIII ст., що означає бути і…письменником, і водночас істориком, і теоретиком літератури. Подібних випадків більше, аніж ми собі гадаємо. Згадаймо, наприклад, Умберто Еко чи Ітаю Кальніно. Сьогодні у світі таких людей стає дедалі більше. Колись це називали poeta doctus. Можливії, це й не найкращий вираз. Я думаю, те. що робив найбільший учений поет нашого століття Борхес, – повинне сприйматися з найглибшою шаною. Наш час це час таких дворемісничих людей, котрі живуть у двох світах – і в науковому, і в літературному.

М. Павич

1 Павич Емерик (1696-1780) латиномовний письменник-богослов, францисканець; жив і працював у Нуді (Будимі правобережна частина сучасного Будапешта з 1872 p.; а до того окреме місто. На титулі “Русалки Дністрової” стоїть: “У Будимі. Письмом Корол. Всеучилища Пештанского, 1837)*; автор історичних праць про Сербію та Боснію. Переклав на латину історико-поетичну збірку Андрії Качича-Міошича (1704 1760).

2 Милорад Павич народився в Белграді, який розташований на гирлі Сави в Дунаї. Можна припустити, що гаме Дунай с однією з тих чотирьох райських річок, а решта три – Дністер, Дніпро і Дон, з духмяним тютюном. У той же час я вперше забув французьку (пізніше я забував її ще двічі). Нарешті, на одній псарні, куди я потрапив, ховаючись від англо-американського бомбардування. один російський емігрант, царський офіцер, почав мені давати уроки російської з книжок Фета і Тютчева. Інших російських книжок у нього не було. Тепер я думаю, що вивчення мов було до певної міри перетворенням на різноманітних заворожених звірят.

Я любив двох Йоанів – Іоанна Дамаскіна і Іоанна Золотоустого (Хризостома).

У моїх книгах я реалізував набагато більше любові, аніж у своєму житті. Лише за одним винятком, який і досі триває1. Ніч у сні солодко прилипала до обох моїх щік.

До 1984 р. я був найменш читаним письменником у своїй країні, а від того року поспіль – найбільш читаним2.

Я написав роман у вигляді словника, другий – у вигляді кросворда, третій – у вигляді клепсидри і четвертий – у вигляді довідника для гадання картами таро. Я намагався якнайменше перешкоджати тим романам. Вважаю, що роман – це рак. Існує завдяки своїм метастазам. З дня в день я дедалі менше є автором своїх уже існуючих книжок, а дедалі більше автором майбутніх, яких, можливо, так ніколи й не напишу.

На мій подив, мої книжки дотепер перекладені 66 разів на різні мови3. Словом, я не маю біографії. Маю лише бібліографію”.

Критики у Франції та Іспанії відзначили, що я – перший письменник XXI ст., а жив я у XX ст., коли треба було доводити невинність, а не провину.

1 Ідеться про дружину М. Павича, письменницю Ясміну Михайлович.

2 3 часу публікації “Хозарського словника” (1984) книжки М. Павича видавалися й перевидавалися в Сербії рекордними накладами. Один лише “Хозарський словник” витримав понад сотню видань мовою оригіналу. Двічі побачило світ зібрання творів: семитомне (1990) і десятитомне (1996).

3 Уже, либонь, що більше. Адже після публікації Павичевої “Автобіографії” вийшло друком українське видання “Хозарського словника”, авторські примірники якого він отримав майже водночас з інформацією про китайське видання цього роману. Без сумніву, книжки М. Павича й далі публікують у різних країнах світу.

4 Розлога бібліографія із посиланням на ще докладніші джерела, розміщена в Інтернеті за адресою: .

Найбільше розчарувань у житті я спізнав від перемог. Перемога не виплачується.

Я знав, що не треба торкатися живих рукою, якою вві сні доторкався до мертвих.

Я нікого не вбив. Зате мене вбили. Задовго до смерті. Для моїх книжок було б краще, якби їхній автор був якимось турком чи німцем. Я був найвідомішим письменником найненависнішого народу на світі – сербського народу.

XXI ст. для мене почалося avant la date, 24 березня 1999 p., коли НАТО впродовж 78 днів бомбардувало Белград та Сербію. Відтоді Дунай, на берегах якого я народився, вже не судноплавний…

Думаю, що Бог осипав мене безмежною милістю, подарувавши мені радість писання, але тією ж мірою і покарав мене, либонь, що через ту ж таки радість”1.

…На жаль, у 2009 p. М. Павич пішов із життя. Однак Павич, як справжній Майстер, “смерті весь не скорився”, як писав римлянин Горацій у своїй знаменитій оді “До Мельпомени” (“Пам’ятник…”), – йога твори живі й продовжують зачаровувати читачів.