Микола Гоголь: Україна чи Росія?

Російський письменник Микола Васильович Гоголь народився в Україні – серед її степів, лісів, серед її народу, який тоді називали малоросійським До кінця життя письменник дуже любив Україну, місце, де народився, свій дім, флігель, де писав твори, парк і ставок, білу чарівну церкву у класицистичному стилі… З України він вивів своїх незабутніх героїв – несамовитого козака Тараса Бульбу, його синів, героїв “Миргорода”, “Вечорів на хуторі поблизу Диканьки”. Ним оспіване “наше все” – чарівна українська ніч, величний Дніпро,

могутня сила козацтва!

Так, Гоголь ніколи не писав українською. Він народився у дворянській роди­ні, у Російській державі. Його мовним середовищем була російська, він спілку­вався з великими поетами Василем Капністом і Олександром Пушкіним. Батько малого Гоголя і сам був письменником-драмалургом, влаштовував вистави до­машнього театру у Кибинцях, у садибі Трощинських. За життя Гоголь багато на­вчався, знав іноземні мови, чув багато українських пісень вдома, у далекому і хо­лодному Петербурзі познайомився із російськими піснями…

За свідченням його сучасника, М. Данилевського, Гоголь боровся за чистоту

і красу російської літературної мови. Ось вислів самого Гоголя: “Нам… треба писати російською, треба домагатися підтримки і ствердження її, владної для усіх рідних нам племен. Домінантою для росіян, чехів, українців і сербів має бути єдина святи­ня – мова Пушкіна, якою є Євангеліє для усіх християн, католиків, лютеран і герн – іутерів… Нам, малоросам, потрібна одна поезія, спокійна, сильна, поезія правди, добра і краси. Росіянин і малорос – це душі близнюків, які доповнюють одна одну, рідні і однаково сильні. Віддавати перевагу одній на шкоду іншій неможливо…”

У цих думках є і суперечність, і любов до рідної української землі, і любов до російської культури, також рідної. Серед листів Гоголя є і такі рядки, написані до брата Микити: “Та, будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по – московському, а по-нашому… Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скушно, що я вся­ку ніч тільки й бачу во сні, що тебе, Керелівку, та рідню. .”

Такою була лиха доля багатьох синів України, розкиданих по датских світах. Тарас Шевченко мешкав у Петербурзі, потім його віддали у солдати на далекий Арал. Гоголь залишив і Петербург, і Україну, переїхавши до Італії… Чи відчував Шевченко у Гоголі саме українського митця? “Я завжди читав Гоголя з насоло­дою…, – писав він. – Перед Гоголем треба благоговіти, як перед людиною, обда­рованою найглибшим розумом і найніжнішою любов’ю до людей… Наш Гоголь – справжній відатель душі людської!” Обидва, і Гоголь, і Шевченко, пов’язували свій життєвий успіх з російською столицею, Петербургом.

Саме там, у Петербурзі, народився новий російський тип – Акакій Башмач – кін, “маленька людина”, спотворена столичним життям. Майбутній письменник, Гоголь мріяв увійти до вищого світу, зробити кар’єру, для чого потрібна була… шинель. Так, найпрозаїчніша річ у світі! Там, у Петербурзі, омріяна річ не була чимось особливим, як писав Гоголь, “у неї відбирали навіть благородне ім’я ши­нель і називали її капотом”. Списавши Башмачкіна з самого себе, з особистих юнацьких почуттів малоросіянина у столиці, Гоголь наділив свого героя росій­ським ім’ям. Чому? Мабуть, тому, що розумів: росіянину ніде подітися, всюди йому буде однаково незатишно, всюди він буде “маленькою людиною”. Для ви­хідця ж з України завжди було можливим повернення додому – до свого сере­довища, до своєї землі, сповненої казок і легенд про героїв старої України.

Врешті-решт Шевченко так і зробив – він повернувся додому і став писати українською, мовою своїх дідів і прадідів. Гоголь також залишив Петербург – але поїхав до Італії. Її він назве “батьківщиною душі своєї”. Він повернеться в Укра­їну думками, зробивши малоросіян героями своїх оповідань. У листах до матусі у Василівку Гоголь просить описувати йому звичаї й обряди Малоросії – весілля, колядки, купальські ігрища, легенди про водяників та русалок, описи одежі та по­буту за часів Гетьманщини: “Якщо є, крім того, які-небудь духи або домовики, так про них детальніше, з їхніми назвами та ділами; безліч обертається серед простого іюду повір’їв, страшних легенд, переказів, різноманітних анекдотів… Все це буде для мене надзвичайно цікаво…”

Дослідники відзначають українські риси у творчості Гоголя, особливо його неповторний гумор. Через Гоголя та його друге “Я” – рудого пасічника Панька російське суспільство дізналося про існування іншої, дивовижної, екзотичної Ма­лоросії, її чарівного, казкового народу, його характер і світогляд. “Сорочинський ярмарок”, “Вечір проти Івана Купала”, “Майська ніч, або Утоплена”, “Втрачена грамота”, “Ніч перед Різдвом”, “Страшна помста” – збуджували уяву, змушували співчувати, плакати і сміятися. “Справді весела книжка, – так зазначить Пушкін, прочитавши “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”. – …Вони вразили мене. Оце справжня веселість, щира, невимушена, без манірності, без бундючності. А часом яка поезія! Яка чутливість!”

На хвилі зацікавлення Мачоросією Гоголь працює навіть над проектом “Іс­торія Малоросії”, хотів посісти кафедру в університеті Св. Володимира. “Туди! Туди! До Києва! До стародавнього, чудового Києва! Він наш, він не їхній! Неправ да? Там, або навколо нього, чинилися справи старовини нашої…”, – такі думки письменника. Та це місце віддали іншому, а Гоголеві запропонувати читати курс російської історії. 1 Гоголь відмовляється: “Чорт забирай, якби я не погодився взяти скоріше ботаніку або ж патологію, ніж російську історію…”

Українське’і російське, щасливо злиті у гоголівському таланті, стали визнач­ним явищем світової культури. Унікаїьний художньо-естетичний феномен Гого­ля, на мій погляд, не треба ділити на російське чи українське. Його треба вивчати і любити, як наше спільне культурне надбання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Микола Гоголь: Україна чи Росія?

Categories: Шкільні твори

Links