Мій улюблений письменник (твір-розповідь)
Кожне літо я проводжу у бабусі в селі. Воно знаходиться неподалік від Харкова, у Чугуївському районі. У бабусі на подвір’ї багато живності. Я допомагаю доглядати за свійською птицею – гусьми, курми, індиками, приношу свіжої травиці кроликам та козі Маньці.
Одного разу бабуся запропонувала спуститися в приозерну низовину, що за околицею села. Я охоче погодився, тому що передчував щось цікаве. Моя бабуся завжди розповідала щось незвичайне про диких качок, дроздів і взагалі про птахів.
Ми наблизилися до заростей очерету.
–
– Це лебідь-шипун, – пояснила бабуся. – Мабуть, найкрасивіший із лебедів, їхні пари облаштовують свої гнізда в очереті. Тут у березні, у великих місцях гніздування, які облаштовані у недоступних очеретяних нетрях, і з’являються дуже симпатичні пташенята. Ось вони.
– Де? – витягнув я шию. – Та це ж каченя!
– Приїжджай восени і побачиш, якими вони красенями стануть.
До осінньої подорожі до бабусі я, звичайно, уже знав зміст казок Андерсена, і не тільки “Бридке каченя” прочитав, а ще й “Стійкого олов’яного солдатика”, “Снігову королеву”, “Русалоньку”. В казці “Бридке каченя” я не знайшов опису птахів, яких побачив на власні очі. Молоді лебеді майже не відрізнялися від родичів, лише пір’ячко темно-сіре. А ось дорослі лебеді… Граціозно зігнута шия, яскраво-оранжевий дзьоб, білосніжне оперення, яке, здавалось, випромінює світло. “Ось таким красенем стало і бридке каченя Андерсена”, – подумав я.
Дома я сказав бабусі, що хочу щось прочитати про самого Андерсена. Вона шдповіла мені, що це данський письменник, він писав не тільки казки, а й вірші, иоеми, п’єси. У своїх казках він вчив доброти, порядності. Бабуся запропонувала мені взяти у бібліотеці повість російського письменника К. Паустовського “Золота троянда”. Розповіді про Андерсена він присвятив розділ, який називається – Нічний диліжанс”.
Так я відкрив для себе не тільки Андерсена, а й Паустовського. Я із задоволенням почав читати його оповідання і казки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)