Мій добрий і мудрий друг (книга в моєму житті)
Я не пам’ятаю своєї першої книжки. Здається, вони завжди буди зі мною. Я люблю книжки: нові, що пахнуть ще друкарськими фарбами: старі, зачитані, клеєні-переклеєні, які, здається, зберегли тепло долонь своїх читачів. У мене є навіть власний ритуал знайомства з книжкою. Спочатку я беру її в руки.
Мої долоні звикають до неї: гладять обкладинку, потім – легенько доторкаються до сторінок. Я ніби чекаю, чи відповість книжка мені своєю довірою і увагою, чи відкриє свої таємниці? Дивно, але інколи серце залишається німим, жодного поруху не відчуваю.
Та частіше на мій дотик книжка відповідає радістю, наче просить: “Візьми мене! Я тобі розкажу так багато цікавого! Ми станемо добрими друзями!” Я починаю хвилюватися, щось тремтить у душі, сповненій радісним передчуттям. Щоб вгамувати це хвилювання і зосередитися, я починаю “відтягувати задоволення”: ознайомлююся з видавництвом, технічними позначками тощо. І ось нарешті я поринаю у світ, який книжка розкриває переді мною.
Мені вже важко зупинитися, обірвати читання, закрити книгу недочитаною. Звичайно, якщо вона велика за
На жаль, я помічаю, що люди читають все менше і менше. Чому? Невже нецікаво? Я часто думаю над цим і не можу знайти правильної відповіді. Так, книжку потіснив телеекран. Вона дуже дорого коштує. Складні економічні умови відвертають увагу потенційних читачів, котрі повинні багато часу приділяти роботі.
А книги чекають. Вони стоять на бібліотечних полицях і покірно чекають на нас. їм є про що нам розповісти, чого навчити. Вони будуть терпляче зберігати свої таємниці, щоб одного разу радісно віддати їх нам. Їм вистачить терпіння чекати цієї щасливої миті. А чи вистачить нашого життя?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)