Ми самі творимо суд над собою
Учнівський твір за трагікомедією “Гостина старої дами” Ф. Дюрренматта. Кажуть, гроші роблять все. За гроші можна все купити, крім здоров’я. Але мені здається, є більше речей, говорячи про які, гроші є недоречні. Я ні за які гроші не віддам нікому свого Пантелеймона – старого, але найкращого мого друга, мого рудого кота. Я вже не кажу про святе – про любов до своїх рідних, до мами і тата. Хіба можна торгувати почуттями? П’єса Фріша – трагікомедія, фарс. Автор намагається довести зворотнє. Певне, він це робить тому, що парадокс, дикість
Клер Цаханасян вимагає одного – справедливості. Вона вперто і послідовно домагається того, щоб знищити Ілю, який занапастив її у молодості і вона змушена
А що ж Іль? Несподівано для мене він виявляється зрештою справжньою особистістю – людиною, яка розуміє, що за свої вчинки завжди потрібно отримувати рахунки від життя. Рука, яка мала покарати за злочин, стиснула тепер пальці на його горлі. Може, й можна послабити удавку, але з цим прийдеться жити. А як тепер жити? Коли історія кохання з Клер була забута (сплинуло багато часу), коли давні гріхи стерлися з пам’яті, “стара безглузда історія” дає про себе знати. Іль, дивлячись, як люди плазують перед грішми, зрештою усвідомлює, що він і справді винен. Винен у тому, що занапастив і власне життя, згубив життя Клер, він винен у смерті дитини, яку поховала Клер.
Крамар Іль не хоче тепер рятувати власну шкіру, бо втрачена власна душа. “Я пройшов крізь пекло, – говорить він. – Ви можете мене вбити, але вашого вчинку я не можу у вас відібрати”.
Так Іль визнає справедливість суду над ним, він не боїться смерті, бо знає, що заслужив на неї. Тепер за свої вчинки мають нести відповідальність городяни. Колись, певне, і до них з’явиться “стара дама” і їм буде соромно, що вони відстоювали не справедливість, а хотіли відірвати ласий шмат пирога. В обмін на людське життя. Обміняли. Хто ж творить сд над людиною? Сама людина. Але всьому свій час…