Мелодійність поезії А. А. Фета
Поезія Фета – поезія натяків, здогадів, умовчань; його вірші по більшій частині не мають сюжету, – це ліричні мініатюри, призначення яких передати читачеві не стільки думки й почуття, скільки “летуче” настрій поета. Фет обмежував свою поезію трьома темами: любов, природа, мистецтво. Йому були далекі щиросердечні бури й тривоги.
Поет писав: Мова щиросердечної непогоди Була незрозуміла для мене.
Любов для нього – захист “від вічного плескоту й шуму життя”. У той же час любовна лірика Фета відрізняється багатством відтінків,
Полуда на груди земний Хоча із працею дихати я буду, Весь трепет життя молодою Мені буде виразний отовсюду.
Він умів олюднити природу, знаходити в ній відзвук своїм настроям і почуттям, тонко відчував принадності російської природи, любив красу рідного пейзажу.
Син півночі, люблю я шум лісовий І зелені рослинну
Писав він у вірші “Італія”. Італії він протиставляє свою північну батьківщину, де “оксамит степу зеленій” і де “смілішай, і слище, і задорней весняний свище соловей”. Чудова пейзажна лірика Фета – краща частина його поезії.
Безперечним достоїнством віршів Фета є їхня співучість і музикальність. Цю особливість його творчості відзначив великий російський композитор П. І. Чайковський. “Можна сказати, – писав він, – що Фет у кращі свої хвилини виходить із меж, зазначених поезії, і сміло робить крок у нашу область. Це не просто поет, скоріше, поет-музикант”.
Панас Фет… Його поезія свіжа й трепетна, вона хвилює нашу уяву, викликає глибокі думки, дає відчути красу й благозвучність російського слова. Коли я вперше прочитала його ліричну п’єсу “Шепіт, боязке дихання…”, те відчула якийсь особливий настрій, приплив життєвої сили. Шепіт, боязке дихання, Трелі солов’я, Срібло й колихання Сонного струмка… Саме цей вірш стало “самим фетовським”, своєрідним поетичним “автопортретом”. Адже це просто чудо! Вірш побудований на одних називних реченнях. Жодного дієслова. Тільки предмети і явища, які випливають одне за іншим. У той же час предметним і речовинним вірш не назвеш. Це і є, може бути, саме дивне й несподіване. Предмети у Фета непредметні. Вони існують не самі по собі, а як знаки почуттів і станів. Вони ледве світяться, мерехтять. Називаючи ту або іншу річ, поет викликає в нас не конкретне подання про саму річ, а ті асоціації, які звично можуть бути з нею зв’язані. Головний зміст – між словами, за словами.
Саме за словами розвивається й основна тема вірша: почуття любові, почуття найтонше, невимовне:
Ряд чарівних змін Милої особи, У димних хмаринках пурпур троянди, Відблиск янтарю, И цілування, і сльози, И зоря, зоря!..
Так про любов до Фета ще ніхто не писав. Тема стара, більше того – вічна. А від фетовських рядків віє свіжістю й новизною. Фет писав: “Під новизною я маю на увазі не нові предмети, а нове їхнє висвітлення чарівним ліхтарем мистецтва”. .
І от читаємо його вірш “Я прийшов до тебе із привітом…”:
Я прийшов до тебе із привітом, Розповісти, що сонце встало, Що воно гарячим світлом По аркушах затріпотіло; Розповісти, що ліс прокинувся…
Незвичайно вже сам початок вірша, незвичайно в порівнянні із прийнятою тоді нормою в поезії. Адже початкова фраза фетовського вірша зовсім неточна й навіть не зовсім правильна: “Я прийшов до тебе із привітом, Розповісти…”. Дозволив би собі так сказати Пушкін? Але саме ця неточність створює не тільки несподівані, але і яскраві, хвилюючі образи. Створюється враження, що поет начебто б спеціально й не замислюється над словами, а вони самі до нього прийшли. І це робить сильний художній вплив.
А як прекрасний його пейзаж! Перед нами з’являється весна:
Уже верба вся пухната Розкинулася навкруги; Знову весна запашна Повіяла крилом. Ми почуваємо, як радується приходу весни поет, як хвилюється й блаженствує його душу.
Ø Скільки голосів на лузі, у саду, у полі славлять літо! Спів птахів, дзенькіт струмка, тріск коників, дзижчання бджіл зливаються в радісну музику. Рядка Фета вбирають її в себе й теж починають звучати співуче, мелодійно. Навіть у нічної тиші є своя музика: ØНіч німа, як дух безтілесне, Тепле повітря оніміло…
А от картинка зими в сучасної Фету селу. Мимоволі звертаєш увагу, скільки подробиць сільського побуту любовно запам’ятав Фет.
Ø От ранок півночі – сонливе, скупе – Ліниво дивиться у вікно – і сірий дим Ø килимом Тихенько стелиться над крівлею з ковзаном.
Рядка у вірша довгі, неквапливі – адже вони зображують “сонливе” зимовий ранок.
У Фета немає дерев, рослин, птахів і комах взагалі. Його флора й фауна завжди конкретні й певні. У поезію входять спостереження людини, що визначає по голосі не тільки те, яка птах співає, але й де вона перебуває:
Ø І чую я, росистої Напівголосно скриплять деркачі.
Новизна зображення явищ природи у Фета пов’язана з ухилом до імпресіонізму, саме цей стиль давав можливість загострити й помножити образотворчу силу слова. От початок вірша:
Над озером лебідь в очерет потягнув, У воді перекинувся ліс, Зубцями вершин він у зорі потонув, Між двох небес.
Ліс описаний таким, яким він представився погляду поета: ліс і його відбиття у воді дані як одне ціле, як ліс, що зігнувся між двома вершинами, що потонули в зорі. двох небес.
Поет дуже музичний, його стих часто вже самим підбором звуків створює в нас той або інший настрій. “Що не висловиш словами, звуком на душу навий”, – писав Фет.
Його поезія заворожує нас своїм звучанням. Вона відбиває живе життя, одночасно розкриваючи внутрішній мир людини, красу російської природи, виховує любов до російських просторів, виражає радість і світлу захопленість.
Панас Фет увійшов в історію російської поезії як оригінальний поет-лірик, майстер ліричної мініатюри. Його вірші вражають яскравістю й соковитістю фарб, більшим емоційним розжаренням. І як не погодитися з високою оцінкою майстерності А. А. Фета, даної Н. Г. Чернишевським: “Хто не любить його, той не має поетичного почуття”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)