Матеріали до вивчення драми Фрідріха Шиллера “Вільгельм Телль”
‘Вільгельм Телль” – остання завершена Драма Шиллера. У творі письменник підсумовує свої роздуми навколо тем народу, батьківщини. Твір є своєрідним поетичним заповітом драматурга. Про характер свого твору в листі від 18 серпня 1803 року письменник повідомляв: “Вільгельм Телль” мене захоплює нині… Тема надзвичайно приваблива і своєю народністю дуже підходить для театру”. Народним був уже сам зміст драми, в основу якої покладено легенду про влучного стрільця Телля, широковідома серед європейських народів (Швейцарії, Німеччини,
Шиллер був проти кривавих бунтів, але в своїх драмах намагався вирішити проблему закономірності втручання в хід історії народних мас. Німеччина часів Шиллера була подрібнена на карликові держави, страждала від міжусобиць. Питання об’єднання
Зображені в драмі історичні події середньовіччя, що призвели до об’єднання швейцарських кантонів, мало нагадували сучасну автору політичну ситуацію в країні. Але саме в такий спосіб на матеріалі віддаленої історичної доби він намагався вирішити важливу для свого часу проблему правомірності втручання широких народних мас у долю країни.
Справжнім героєм у драмі є народ: землероби, пастухи, рибалки, мисливці, каменярі…Телль – один із рядових представників простого люду. У драмі його висунуто на перший план, але не відокремлено від народу, не протиставлено, не зведено на п’єдестал, як Жанну в “Орлеанській діві”. Тут Шиллер робить великий крок уперед у розумінні історичної ролі народу. У “Вільгельмі Теллі” розкрилася повною мірою майстерність Шиллера в створенні масових сцен. Однією з центральних і найяскравіших є сцена на Рютлі, куди збираються представники трьох швейцарських кантонів. Драматург зумів оживити цю сцену, надати руху великій кількості людей. Зпоміж усіх виділяються народні вожаки Штауффахер, Фюрст, Мельхталь. Цим селянам належить ініціатива об’єднання мешканців кантонів для боротьби проти австрійської навали. Одним із перших засновників цього руху став Штауффахер, чоловік розумний і досить сміливий. Але найяскравіше змальовано образ Телля. Він – типовий представник свого народу. У ньому, яку дзеркалі, відбилися сильні й слабкі риси народного характеру, які можна збагнути, виходячи з конкретних соціальних умов.
Телль – людина великої душі, твердий й мужній. Заняття полюванням, постійний ризик і небезпека загартували його характер. Він іде на ризик, рятуючи від розправи Баумгартена. Телль довго не роздумує, коли потрібна його допомога (“мысль о себе – последняя у храбрых”).
Драматург показав і слабкі сторони його характеру. Досить тривале підкорення деспотичній владі даром не минулося й для такого сміливця, як Телль. Він висловлює думки, які спочатку не видають в ньому мужню людину. У розмові зі Штауффахером він говорить: “Терпеть, молчать – весь подвиг ныне в этом” чи “Пусть дома каждый в тишине живет: кто мирен сам, того оставят в мире”.
Шиллер зумів майстерно розкрити індивідуалістську відокремленість селянської психології Телля. Його герой звик до самостійності, розраховує тільки на власні сили. Почуття колективізму не властиве для нього. Не випадково Телль був відсутнім на Рютлі, де приймалися важливі рішення. Він переконаний, що “тот, кто силен, всего сильней один”.
Сам автор, розв’язуючи проблему національновизвольного руху, враховував досвід французької революції. Шиллер розумів, що часи феодалізму минули й дворянство мало поступитися своїми привілеями. Недаремно Руденц у кінці драми дає волю своїм кріпакам.
У творі проявилася суперечність поглядів автора на методи проведення революції. З одного боку, Шиллер приймав антифеодальну спрямованість французької революції, з іншого – негативно ставився до революційної практики якобінців. Тому автор акцентує увагу читача на безкровному звільненні швейцарців. І навіть у сцені на Рютлі Шиллер підкреслює мирний характер намірів швейцарців, поміркованість їхніх вимог:
Цель наша – свергнуть ненавистный гнет
И отстоять старинные права,
Завещанные предками. Но мы
Не гонимся разнузданно за новым,
Вы кесарево кесарю отдайте,
И пусть вассал несет свой долг, как прежде.
У цьому епізоді проявляється суперечність поета в тлумаченні революції, яка може відбутися в крайньому випадку, коли “мирные исчерпаны все средства”. Проте пафос визвольного руху звучить у драмі так сильно, що переважає аргументи про умови “припустимості повстання”.
Т. П. Матюшкіна, кандидат педагогічних наук, доцент Чернігівського обласного інституту
Педагогічної освіти
Т. П. Матюшкіна, кандидат педагогічних наук, доцент Чернігівського обласного інституту
Педагогічної освіти
(1 votes, average: 5.00 out of 5)