Матеріал до вивчення оповідання “Зловмисник”. Частина друга
Чехов не випадково змушує слідчого тричі повторити слова про те, що мужик знав про можливість катастрофи поїзда. Судовий слідчий наполегливо переконує Дениса Григор’є-ва в цій думці (“А ти не міг не знати…”). Усе питання і полягає в тому, знав він чи не знав. Чи зможуть учні зрозуміти весь драматизм ситуації? Адже слідчий водночас має слушність і не має. Злочин скоєно. Але чи мусить винний у даному разі зазнати покарання, і якщо мусить, то яке? Чи повіримо ми Денисові, що він не усвідомлював, що міг стати винуватцем аварії з людськими жертвами?
“Послухай, братику, не прикидайся ти мені йолопом, а кажи до діла”, – каже слідчий і сердиться на Дениса, коли той зовсім щиросердо пояснює йому: “Ми з гайок грузила робимо”. Він переконаний, що і про грузила, і про шилішпера, і про рибальство взагалі мужик розповідає з лукавим наміром, сподіваючись
Встановити мотив, причину злочину слідчому так і не вдалося. Тоді він робить спробу звернутися до совісті Дениса. “Якби не дивився сторож, то поїзд міг би зійти з рейок, людей би побило! Ти людей убив би!” Але і тут його чекає невдача: мужик заперечує будь-який злочинницький намір і присягається, що совість його чиста: “Слава Тобі, Господи, пан ласкавий, вік свій звікували і не тільки що вбивати, але і в думці такого не було… Спаси і помилуй, Царице Небесна… Що ви!”
У Дениса справді не було злого наміру, совість у нього абсолютно чиста. Він хотів лише знайти гарне грузило; а знайти його можна на залізниці. Сама по собі залізниця його зовсім не цікавить. Але вона знадобилась селянам для їхніх практичних цілей: для виготовлення з гайок грузил. Коли слідчий заперечує мужику: “Але на грузило міг ти взяти свинець, кулю… цвяшок якийсь…”, Григор’єв слушно відпо-відає: “Свинцю на дорозі не знайдеш, купити треба, а цвяшок для грузила не придатний. Кращого за гайки і не знайти… І важка, і діра є”. Денис поблажливо і, згідно з його розумінням, відверто пояснює слідчому, що без грузила ловити не можна, і навіть додає, що деякі пани вже засвоїли цю премудрість: “У нас і пани так ловлять”. Тільки дурні здатні ловити без грузила, тому що “дурню закону не писано…”. Логіка мужика бездоганна.
Не домігшись каяття від Дениса, слідчий загрожує йому покаранням: “… за будь-яке навмисно вчинене пошкодження залізничної колії, якщо від того може статися небезпека для транспорту, що проходить цією колією, і винний знав, що внаслідок цього може бути нещастя… розумієш? знав! А ти не міг не знати, до чого веде це відкручування… його засуджують на заслання на каторжні роботи”. Розповідь з незвичайною художньою переконливістю демонструє абсолютну неможливість розуміння і згоди між мужиком і слідчим, а причина цього полягає в тому, що в мужика і слідчого не просто різний рівень освіти, а зовсім різний життєвий досвід, різна логіка, сприйняття дійсності.
Чехов не зображає слідчого лиходієм. Адже той не лаштує Денисові Григор’єву пасток, не лає і тим більше не мордує його, інакше кажучи, не намагається будь-яким шляхом “вибити” визнання з його вуст. А це й не потрібно: мужик сам зізнався, що гайки відкручував. Але слідчий ніяк не може зрозуміти, як це може бути, що мужику недоступна та проста істина, що відкручування гайок неминуче спричиняє катастрофу поїздів і загибель багатьох людей. А у голові мужика це аж ніяк не вкладається. “Якби б я рейку взяв або, скажімо, поперек тієї колії поклав, ну, тоді, може, перекинуло б поїзд, а то… тьху! гайка!”
Отже, гайка, на думку Дениса Григор’єва, по-перше, такий малий предмет, що не може завдати нікому й нічому шкоди. Гайка – не рейка. До того ж, на його переконання, одна гайка нічого не варта: “Ми не всі відкручуємо… залишаємо… не без розуму робимо… розуміємо…”. По-друге, життєвий досвід переконав мужика і все село, що від відкручування гайок нічого страшного відбутися не може: “Ну! Уже скільки років усім селом гайки відкручуємо, і милував Бог…”.
Слова слідчого про катастрофу поїзда торік він мов не чує, не надає їм значення і не пов’язує з відкручуванням гайок. І коли слідчий повідомляє мужику, що бере його під варту і відсилає до в’яниці, Денис Григор’єв щиро дивується: “Денис перестає кліпати і, піднявши густрі брови, запитливо дивиться на чиновника”. Він не може збагнути такої розв’язки: про все правдиво розповів і в усьому, як йому здається, виправдався, а чиновник тільки відволікає його від сьогоденних справ: “Тобто як же в тюрму? Ваше благородіє! Мені ніколи, мені треба на ярмарок; з Єгора три карбованці за сало одержати…” Він переконаний, що слідчий запроторює його до в’язниці несправедливо: “До в’язниці! Якби було б за що, пішов би, а то так… з доброго дива… За що? І не крав, і не бився…”
Прочитавши оповідання Чехова, Л. Толстой беззастережно став на бік мужика. Для нього винуваті насамперед слідчий і судді. Під час розмови про чеховського зловмисника він зауважив: “Ото ще судці”. Чехов стриманіший, хоча можна відчути, що симпатії його все ж таки більше на боці Дениса.
М. Горький згадував, що був свідком розмови Чехова з молодим юристом: “Він стояв перед Цеховим і, стріпнувши кучерявою головою, жваво говорив:
– Оповіданням “Зловмисник” ви, Антоне Павловичу, ставите переді мною вкрай складне питання. Якщо я визнаю в Денисі Григор’єві наявність злої волі, що діяла свідомо, я мушу беззастережно запроторити Дениса до в’язниці, як цього вимагають інтереси суспільства. Але він дикун, він не усвідомлював злочинності діяння, мені його шкода! Якщо ж я поставлюся до нього як до суб’єкта, що творив несвідомо і піддамся почуттю жалю, – чи зможу я гарантувати суспільству, що Денис знову не відгвинтить гайки на рейках і не влаштує катастрофи? От питання! Як же бути?.. – Якщо б я був суддею, – серйозно сказав Антон Павлович, – я б виправдав Дениса… – На якій підставі? – Я сказав би йому: “Ти, Денисе, ще не дозрів до типу свідомого злочинця, іди – і дозрій!”
Молодий юрист явно на боці свого колеги з оповідання. Для самого ж Чехова питання не вирішується так однозначно. “Тільки в інтересах суспільства”, – наполягає співрозмовник письменника. А як же бути з інтересами людини? З долею того самого Дениса, котрий ніяк не второпає, у чому, власне, його звинувачують? І взагалі, чи можна називати його зловмисником? Чи не відчувається деяка сумна іронія у тій назві оповідання? Не слід забувати, що сам Чехов був переконаний: письменник передусім має бути не прокурором, а адвокатом. І захищав він Дениса засобами мистецтва.
На відміну від переважно стандартно-офіційної мови слідчого Денис розмовляє зовсім інакше. Чехов наділяє його живою говіркою: “Чаво?”, “завсегда”, “ейный”, “тогды”, “идтить” та ін. Денис послідовно викладає своє бачення ситуації, і жодні спроби слідчого знайти якісь неузгодженості у свідченнях селянина не можуть його спантеличити. Відчувається, що він твердо впевнений у своїй правоті. Денис із самого початку не заперечує факт: він таки відкручував ті злощасні гайки, але вони були йому потрібні для діла, а не пустощів: “Не в бабки ж гратися…”. І все це досить виразно відбивається в його мові.
Було б прикро, якщо розмова в класі із приводу “Зловмисника” перейшла б суто в юридичну площину. Все ж перед нами не посібник для працівників органів правосуддя, а художній твір. Тому доцільно звернути увагу учнів на майстерність Чехова в побудові діалогу, який у даному разі є основним засобом розкриття авторського задуму.
Орієнтовні запитання:
– Чому ніяк не можуть знайти спільну мову слідчий і Денис? – У чому правий і неправий слідчий? – Як можна пояснити нерозуміння Денисом суті його вчинку? – Чому Чехов вирішив побудувати своє оповідання у формі діалогу? Як ця форма діалогу дає можливість письменникові розкрити рівень свідомості персонажів?
М. В. Теплинський, доктор філологічних наук, Івано-Франківськ
(1 votes, average: 5.00 out of 5)