Матеріал до вивчення оповідання А. П. Чехова “Зловмисник”
Розглядаючи цей чеховський твір, який раніше не включався до шкільної програми, потрібно враховувати, що його зміст досить складний не тільки для дітей, а й для дорослих. Є побоювання, що учні, не усвідомлюючи авторської позиції, можуть глузувати з нещасного Дениса. До того ж оповідання розміщене у розділі “Гумор і сатира”, що одразу наштовхує на полегшене сприйняття твору, а це аж ніяк не відповідає авторському задуму. Слово зловмисник у сучасних словниках тлумачиться так: “Людина, що вчинила злочин із заздалегідь обміркованим наміром”.
За формою оповідання “Зловмисник” нагадує таку саму ніби невибагливу сценку, як і раніше вивчені твори Чехова (“Товстий і тонкий”, “Хамелеон”). Подія відбувається практично на одному місці (базарна площа, вокзал), час дії вкрай нетривалий: він практично дорівнює кільком хвилинам (іншими словами, відбувається стільки ж часу, скільки необхідно для читання оповідань). І початок подібний. Ми одразу ж включаємося в дію: “На вокзалі Миколаївської залізниці зустрілися два приятелі…”;
Але, як уже зазначалося, зміст чеховських оповідань значно глибший. Автор зовсім не прагнув розповісти читачам про якусь забавну, майже анекдотичну подію.
Сюжет “Зловмисника” нескладний. Тут тільки два персонажі, тому можна організувати у класі читання за ролями. Сподіваємося, що сама по собі ситуація, покладена в основу “Зловмисника”, зрозуміла; навряд чи у вчителя виникне потреба у будь-яких попередніх поясненнях. Але легкість сприйняття змісту “Зловмисника” оманлива. Головна трудність полягає у тім, щоб попередити полегшене розуміння тексту, щоб в учнів не виникло уявлення, ніби весь зміст оповідання зводиться до викриття мужицької дурості.
Зазначимо, що вже за життя письменника оповідання було визнано шедевром. Відомі відгуки Л. М. Толстого про “Зловмисника”: “Я його разів сто читав”. Виділила оповідання серед чеховських творів і критика: “…вдивіться глибше в цього слідчого та в цього мужика, адже це два світи, відірвані від одного і того самого життя; обидва росіяни, обоє за суттю не злі люди і обидва не розуміють один одного, – писав Л. Е. Оболе”нський. – Подумайте тільки над цим, і ви зрозумієте, яка глибина змісту в цьому крихітному оповіданнячку, викладеному на двох з половиною сторінках”.
Критик дуже тонко відчув авторський задум. Справді, слідчий і Денис живуть ніби в різних світах, між ними немає взаєморозуміння. Згадаймо оповідання “Товстий і тонкий”. Там теж ідеться про обставини, які перешкодили двом шкільним приятелям продовжувати дружню розмову. Але вони все ж належали до одного – чиновницького – співтовариства; значення, наприклад, чинів сприймалося ними однаково. Зовсім інша ситуація у “Зловмиснику”.
Здавалося б, слідчий і Денис говорять однією мовою, але зовсім не розуміють один одного. І не в тім справа, що слідчий злий чи несправедливий. Він виконує в міру сил і здібностей свою роботу. Але чиновник і мужик живуть у різних вимірах. Слідчий не може зрозуміти життя селянина, селянин – слідчого.
Іноді навіть створюється враження, що намагаються спілкуватися представники різних планет. Вони відрізняються усім, навіть одягом. Знову можна згадати товстого й тонкого: Чехов згадує, як по-різному від них пахло, але нічого не говорить про те, як вони були одягнені. Це, звичайно, не випадково: нічого особливого в їхньому одязі не було, чиновники як чиновники. І у “Зловмиснику” Чехов не вважає за потрібне повідомити, як виглядає слідчий. Як усі. Очевидно, в мундирі. Молодий він чи старий, блондин чи брюнет? Це зовсім не важливо. Ми не знаємо навіть, як його звуть. Персонаж твору просто чиновник, що втілює грізний і невблаганний закон. Немає жодної потреби описувати його зовнішність. А от селянина Чехов змальовує докладно:”.. .маленький, надзвичайно худий чоловічок в пістрявій сорочці і латаних штанах. Його обросле волоссям і поїдене ряботинням обличчя та очі, що їх ледве видно з-за густих, навислих брів, мають вираз похмурої суворості. На голові ціла шапка давно вже нечесаного, покошланого волосся, що надає йому ще більшої, павукової суворості. Він босий”.
Що насамперед упадає в око? Бідність Дениса. Можна здогадуватися про його важке життя. Схоже, що в нього немає родини, він не знає турботливої жіночої руки… Але слід звернути увагу й на ще одну важливу обставину: він одягнений так, як усі селяни і сто, і двісті, і, може, п’ятсот років тому (коли залізниць не існувало). Не випадково письменник одягає Дениса у пістряву сорочку {пістря – це груба саморобна тканина). Покупні речі йому не доступні, успіхами цивілізації він не переймається. І залізниця йому не потрібна – куди, власне, Денисові їздити? Щоправда, залізничні гайки можуть стати у пригоді… Хоч якась користь…
Чи вважає слідчий звинуваченого за особистість? Ні, не вважає – і в тому його прорахунок. Він як слідчий, Людина освічена, юрист, зобов’язаний був це зробити. Та для нього Денис не особистість зі своїм баченням світу, а злочинець, що свідомо порушив точні статті кримінального кодексу. Та чи справді свідомо? У тому, що Денис учинив злочин, сумніву немає. Але порушує закон і слідчий. Обоє винні й невинні, обоє умисні чи мимовільні злочинці. З погляду звичної селянської свідомості Денис Григор’єв зовсім не злочинець, а з погляду юриста – справжній злодій. І навпаки, слідчий в очах мужика фактично стає злочинцем, тому що не в змозі зрозуміти, осмислити ті пояснення, які, вважає Денис, цілком його виправдовують. У чеховській розповіді перед читачем постають дві зовсім не погані і не злі людини. Але у кожної з них своє розуміння совісті та справедливості.
Судовий слідчий діє в рамках закону. Відкручувати гайки, що скріплюють шпали з рейками на залізничній колії, – це прямий злочин, за який передбачено заслання на каторжні роботи. І слідчий формально має рацію: такі ушкодження на залізниці призводять до катастрофи, в якій можуть загинути сотні й тисячі людей. Слідчий згадує: “Минулого року зійшов поїзд з рейок… Я розумію!” Він хоче натякнути, що це було наслідком дій таких, як отой Денис. “Я розумію!” – каже слідчий, але ж насправді він нічого не розуміє. Він не може збагнути, для чого все ж таки Денисові Григор’єву знадобилися гайки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)