Мартин Боруля – Мій улюблений драматичний твір української драматургії другої половини XIX століття
Театр… В Україні завжди любили веселі, жартівливі сцени з народного життя. Вертеп, інтермедії на побутові теми були оригінальними першими виставами. “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник” І. Котляревського, “Назар Стодоля” Т. Шевченка – це вершини драматургії першої половини XIX століття. Друга половина XIX століття була більш плідна на театральні вистави і драматургів, бо вже існували не лише аматорські гуртки, а з’явились і професійні театри. М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий – корифеї української
Серед розмаїття тематичного і жанрового мені найбільш сподобалась п’єса І. К. Карпенка-Карого “Мартин Боруля”, яку Іван Франко назвав однією з найкращих українських комедій. Серед драматичних творів особисто я надаю перевагу комедії: на жаль, в житті є багато негараздів, і, якщо на них не тикати пальцем, а з усмішкою натякнути, то, мені здається, буде більше толку. Чому? Бо ніхто не хоче бути осміяний, а якщо відкрито говорять про твої недоліки, то це, я так думаю, породжує протест.
В основу комедії “Мартин Боруля” покладено реальні події – прагнення деяких людей домогтися
Комізм ситуації в комедії “Мартин Боруля” полягає в тому, що, охоплений честолюбним бажанням перейти у вищий стан, Мартин Боруля втрачає і здоров’я, і повагу близьких. Він викликає двояке ставлення: і сміх, і жаль.
З усмішкою спостерігаєш, як Мартин Боруля “перевертає” все у своєму домі, у своїй родині – перелаштовуючи колишні порядки і стосунки на новий “панський лад”. Він змушує всіх одягатись, говорити, чинити неприродні їм дії за етикетом дворян, хоча з деяких дворян і не потрібно брати приклад. Мартин поступово губить добрий і чесний моральний набуток, який йому передали предки. А рідні, спостерігаючи зміну в поведінці Мартина, не гніваються, а дивуються, бо бачать усю неприродність нових манер і поведінки глави сім’ї. Селянин-землероб, він згодом приходить до розчарування, що одна лише буква у прізвищі не дала йому дворянського сану, незважаючи на гроші, на нові порядки, які він започаткував у домі. Мені шкода наївного і добродушного Мартина.
Драматург підводить нас до думки, що гідність людини визначають не належність до привілейованого соціального стану, а чесна трудова діяльність, простота і щедрість у взаєминах із людьми. Прочитавши п’єсу, я і посміявся з комічних її сцен, і водночас замислився, що подекуди і ми намагаємося зарахувати себе до того чи іншого товариства, і теж через ті чи інші причини бути кращими, заможнішими чи розумнішими. Значить, у багатьох із нас десь далеко в душі сидить свій “Мартин Боруля”. А якщо вже замислився над цим сьогодні, в XXI столітті, то ось вона – сила таланту великого драматурга другої половини XIX століття – І. Карпенка-Карого.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)