Ці слова належать одному з героїв Оноре Бальзака – Гобсеку. Гобсек – герой однойменної повісті. Його ім’я стало загальним, як символ нестримного прагнення до накопичення. Пристрасть до накопичення привела Гобсека наприкінці життя майже до божевілля. Лежачи на смертному одрі, він чує, як десь недалеко покотилися золоті монети, і намагається їх знайти. “Живоглот”, “людина-вексель”, “золотий ідол” – так називає лихваря стряпчий Дервіль. Гобсек вважає, що “в золоті зосереджені всі сили людства”. Довгі роки він працював,
щоб зібрати достатньо грошей, але при цьому порвав усі зв’язки зі своїми родичами, оскільки вони могли б претендувати на його спадщину. У нього не було ані родини, ані справжніх друзів. До зрілості Гобсек нагромадив достатньо майна, щоб стати лихварем і “володарем Парижа”, “тихеньким, нікому не відомим”. Він став одним з десяти людей у Парижі, які правили цим містом. І все-таки, мені здається, Гобсек не був простим користолюбцем і нагромаджувачем золота. Гобсек був мудрою людиною, філософом. “У ньому живуть дві істоти: скнара і філософ, підла істота і піднесена”, – говорить про нього
Дервіль. Герой новели міркує про золото не як про самоціль, він розуміє, що золото дає йому право “володіти світом”, “з’являтися, як відплата, як докір совісті”. Він сам собі надав право “бути пазуристою лапою Невідворотності”, вірніше, це право дало йому його золото. Гобсек упевнений, і з ним не можна не погодитися: “стале лише одне-єдине почуття, вкладене в нас природою, – інстинкт самозбереження”. Багато чого в житті людина робить для себе, щоб потішити своє “его”. Не тільки Гобсек, але і Дервіль, і Максим де Трай, і Анастазі де Ресто думають насамперед про себе. “Марнославство! Це завжди наше “я”. А що може задовольнити наше марнославство? Золото…” – впевнений Гобсек. Я можу погодитися з першою частиною цього твердження. Так! Майже все, чого прагне людина: успіх у справах, благополуччя родини, матеріальний статок, певне положення в суспільстві – усе це заради себе, заради власного марнославства (тобто своєї слави). Хочеться довести собі, що ти чогось вартий у цьому житті, що з тобою рахуються. Але ж є люди, що вмирають за ідею! Думаю, у цьому теж є певна частка марнославства. Звичайно, є альтруїсти, що думають про себе в останню чергу. Але таких усе-таки меншість. А гарне, не надмірне, марнославство повинне бути в кожної поважаючої своє “я” людини. Якщо ж говорити про другу частину висловлювання, то я думаю інакше: наше марнославство може задовольнити не тільки золото, але і розвинутий розум, повага інших людей, любов близьких. Те, що не можна купити за золото. Сумно було спостерігати, як мудрий і заповзятливий Гобсек наприкінці життя перетворився на звичайного скнару і користолюбця. Усе-таки золото зіпсувало душу героя, перетворило його серце на попіл.
