“Марія” – перший в українській літературі твір про насильницьку колективізацію
1917 рік приніс величезні зміни у віковий уклад життя всього суспільства. Грандіозні плани швидкої побудови соціалізму стримувало тільки селянство, яке і усіх сил трималося за своє хазяйство, за землю і нізащо не хотіло віддавати н загальне користування горбом нажите добро. Але влада розуміла, що колективні господарства найбільш прийнятна форма, яка дозволить викачати ресурси села и державний бюджет, знищити головного “ворога” радянської влади – заможного селянина. Україна стала першою, де розпочалося перетворення землероба на державного
Старі люди, згадуючи ті страшні часи, розповідають, що активісти не залишали в хаті нічого їстівного, навіть горщики з вареним розбивали, нищили камені, на яких можна було змолоти зерно. Чорна ніч опустилася над селом. Люди кидали свої домівки, намагаючись виїхати кудись з України. Але скрізь стояли кордони із військових, міліції, селян не пускали, били, завертали назад. Мільйони українців загинули, а світ нічого не
Улас Самчук почав писати свій роман “Марія” того ж страшного 1933 року. Письменник, який не був свідком подій, що відбувалися на Україні, з неймовірною точністю передав страждання, горе вимираючого українського села. Він був першим, хто заговорив про нелюдську жорстокість тоталітарної системи, для якої людина – це гвинтик, який не має душі. Самчуку вдалося на прикладі життя однієї простої жінки з біблійним ім’ям Марія показати трагедію багатомільйонного народу. Пером митця водив не тільки розум, ним керували глибока синівська любов і пошана до трудівника, знання його характеру, душі, життя, його прагнень і почувань. Роман “Марія” – це “хроніка одного життя”. Марія – сільська красуня. “Виграють оті очі чорноземні, оті бездонні… Гляне – опалить… А щоки повні, округлі, з ямочками. Кучері чорним полум’ям горять. Картина – невгомонна, співоча картина”. Та правду в народі кажуть: “Не родись красивою, а родись щасливою”. Марія – сирота. їй нікому допомогти, порадити. Вона робить помилку, нехтуючи великим коханням до Корнія, одружується з Гнатом, який віддано любить її. Багато горя випало на п долю, та вона бореться за своє щастя, тяжко працює, виборсується із бідності, яка переслідувала її з дитинства. Але настали 30-і роки. Десь там далеко, в Москві, було прийнято рішення про колективізацію, і Марія втратила все: хліб, землю, родинне щастя, тру в можливість праведного життя. Колись багате, “куркульське” село занепало. “Йшов, ступав і перемагав дух руїни, і не було йому спину, бо ані Корній, ні Марія, ні сотні, тисячі Корніїв і Марій не знали і не могли знати, що близиться їх занепад, їх кінець…” Розпався, зник Маріїн рід. Отак може зникнути і Україна, якщо мовчки і покірно дозволятиме можновладцям проводити експерименти над собою. Твір “Марія” – це пересторога нам, сьогоднішнім. Колективізація була не першим і не останнім випробуванням для України. У ті далекі 30-і роки Улас Самчук засудив не тільки колективізацію, а і всю тоталітарну систему.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)