“МАЙСТЕР І МАРГАРИТА” – Михайло БУЛГАКОВ (1891-1940)
З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.
Михайло БУЛГАКОВ (1891-1940)
“МАЙСТЕР І МАРГАРИТА”
Усно сказане відлітає, а написане залишається.
Латинський вираз
“Рукописи не горять” ці слова були неначе закляттям автора від руйнівної роботи часу, проти глухого забуття, найдорожчого його твору роману “Майстер і Маргарита”.
В. Лакшин
Творча історія роману
Роман “Майстер і Маргарита” чи не наймістичніший твір світової літератури те, що він знайшов-таки шлях до читача є справжнім дивом Передовсім рукопис
По-друге, на думку дослідників творчості М. Булгакова, відома фраза Воланда про те, що “рукописи не горять”, є відчайдушним викликом руйнівній роботі часу. Це могла бути й своєрідна”психологічна компенсація” письменника задушенні тортури, яких він зазнав, спалюючи своє дітище – найперший варіант твору,
Роман, який в остаточному варіанті отримав назву “Майстер і Маргарита”, був розпочатий ще в 1928 р. і називався тоді зовсім по-іншому. У другій редакції Булгаков додав підзаголовок “Фантастичний роман”. Загалом, такої кількості варіантів назв не мав жоден інший твір письменника: “Копито інженера”, “Жонглер з копитом”, “Син В.”, “Гастроль”, “Великий канцлер”, “Сатана”, “Ось і я”, “Капелюх із пером”, “Чорний богослов”, “Він з’явився” (“Він явився”), “Підкова іноземця”, “Пришестя”, “Чорний маг”, “Копито консультанта”, “Князь тьми” – і, нарешті, “Майстер і Маргарита” (1938 р. третій варіант третьої редакції).
Така зміна заголовків твору свідчить про інтенсивність творчих пошуків письменника. Лінія кохання Майстра й Маргарита в романі поступово набувала вагомості. Тому не дивно, що назва “Майстер і Маргарита” виникла наприкінці роботи над твором
Натомість сюжетна лінія Воланда закладалася автором від самого початку.
Композиція роману
Роман має надзвичайно складну ідейно-художню структуру. У ньому переплітається кілька сюжетних ліній. Насамперед лінія Воланда, який відвідав Москву і наробив там переполоху, а також дотична до неї лінія стосунків Майстра і Маргарита. Крім того, є лінія Ієшуа і Понтія Пілата, яка час від часу пересікається з попередніми.
Однією з найважливіших особливостей композиції “Майстра і Маргарита” є те, що за структурою це “роман у романі”: роман М. Булгакова про Майсгра і Маргариту, дія якого відбувається в Москві 1920-1930-х років, органічно включає роман Майстра про Понтія Пілата та Ієшуа Га Ноцрі, у якому описуються події початку нашої ери в Єршалаїмі (Єрусалимі). Дослідники часто називають ці розділи твору “євангельськими”, оскільки в них письменник своєрідно переповідає текст Святого Письма.
У творі М. Булгакова всього чотири “єршалаїмських” розділи, однак їх роль важко переоцінити. І справа не тільки в тому, що їх герої з’являються на сторінках “московських” розділів або ж зустрічаються з героями роману, у столиці СРСР (наприклад, Левій Матвій у Москві клопочеться перед Воландом за Майстра; Майстер, Маргарита і Воланд зі своїм почтом зустрічають на місячній доріжці… жорстокого прокуратора Іудеї Понтія Пілата).
Джерела роману “Майстер і Маргарита”
Михайло Булгаков неначе готувався до написання роману протягом усього життя. Згадаймо, що його батько викладав курс демонології і для письменника образи представників нечистої сили були “знайомими” з дитинства. У процесі роботи над усіма редакціями роману М. Булгаков вів зошити, де збереглися його виписки з демонологічної, церковно-релігійної та історичної літератури, призначені, за його словами, для “остаточної обробки” тексту. За їх допомогою він звіряв календар роману, структурував його сюжет, вивіряв окремі історичні деталі в “єршалаїмській” частині, конструював “біографії” містичних гостей на балу Воланда. Особливо ж багато він запозичив із “Фауста” Й. В. Гете (п|ю що свідчить навіть епіграф до роману).Так, Мефістофель звертається до відьми, яка відразу його не впізнала:
Мефістофель
…Впізнала вже, опудало погане?
Впізнала ти свого володаря?
Захочу я – й тебе, й твого звір’я
Перед очима враз не стане!
Забула вже вбрання червоне це
І півняче перо на капелюшку?
Чи, може, я сховав лице?
Чи, може, сам назватись мушу?
Відьма
Пробачте, пане, за прийом!
Та, бачу, ви не з копитом.
Та й де ж це ваші вірні круки1?
Отже, робочі заголовки роману М. Булгакова свідчать про глибоке опрацювання письменником величезного матеріалу: від демонології до “Фауста” Й. В. Гете.
1 Круки вважалися невід’ємним атрибутом чорта. Серед усіх германських народів здавна було поширене повір’я, що чорт кривий і має замість однієї ноги кінське копито.
Значно важливішим с те, що без роману Майстра про події в Єршалаїмі концепція письменника не була б реалізованою, зокрема, зло не було б покарано. Адже до6ро перемагає лише в “єршалаїмських” розділах: Пілат – носій “тоталітарної свідомості”, вірний приспішник імператора Тиберія зреш тою розкаявся і майже через дві тисячі років отримав прощения за злочинну страту Ієшуа (звісно, за концепцією М. Булгакова). Натомість у Москві після зникнення Воланда та його слуг нічого не змінилося: так само пишуть доноси й зникають невинні люди, так само беруть хабарі за посади чи ролі в спектаклях, ті самі нездари-підлабузники з членськими квитками Спілки письменників проголошують себе літераторами, і (що значно гірше) суспільство вважає їх майстрами пера. Щодо долі Майстра й Маргарині дослідники сперечаються й дотепер: що такс спокій, який нарешті отримує Майстер – це винагорода чи покарання?.. З одного боку, це прихисток від ворогів у колі друзів. Проте, з іншого боку, це, певною мірою, зрада ідеалів, відмова від творчості, бо за що ж тоді боровся Майстер і чим “вічний дім, яким його винагороджено… з венеціанським вікном і витким виноградом” відрізняється від затишних дач і безкоштовних обідів, що їх отримували “майстри МАСОЛІТУ”? Адже митець якось написав: “Немає такого письменника, який би замовк. Якщо замовк, значить, був несправжнім. А якщо справжній замовк – загине…” То що ж, зло покаране тільки в “магічних” розділах твору? Натомість там, де йдеться про реальний світ, М. Булгаков виступає реалістом: зло залишається злом…
“Майстер і Маргарита” як роман-міф
Події будь-якого художнього твору розгорта ються в певному художньому часі та художньому просторі. Іноді дослідники говорять про їх нероздільну єдність так званий художній часопростір. Літературознавці ж для позначення цього поняття вживають термін хронотоп (від грец. chrоnos час і topos – місце, простір), що його ввів до наукового обігу відомий російський літературознавець М. Бахтін ще на початку XX ст. У романі “Майстер і Маргарита” таких хронотопів, щонайменше, три.
По-перше, це Москва 1920 1930-х років: саме там відбувається наше перше знайомство з Берліозом, Іваном Бездомним і Воландом, саме “московським” розділам відведено найбільше (понад половину) місця в тексті “Майстра і Маргарит”, саме з Москви відлітає у вічний космос Воланд зі своїм почтом.
По-друге, це Єршалаїм на початку нашої ери. Саме тут ми вперше зустрічаємося з Понтієм Пілатом, який вийшов “у біkім плащі з кривавим підбоєм” (символ деспотичної влади: білої зовні, але кривавої за своєю прихованою суттю) “…в криту колонаду палацу Ірода Великого”, де розгортаються події: страта Ієшуа Га-Ноцрі, зрада та покарання Іуди…
По-третє, це космічний хронотоп: вічний часопростір. місячна доріжка, на якій герої “московських” розділів зустрічають героїв розділів “єршалаїмських”, а також розставляються крапки над “і” в багатьох питаннях і сюжетних лініях.
Письменник майстерно поєднує “московські” та “єршалаїмські” розділи твору. Для цього він, наприклад, використовує майже дослівні повтори тих самих речень наприкінці попередніх і на початку наступних розділів.
Роман-міф епічний твір значного обсягу (роман), у якому використані особливості міфічного світобачення: вільне повернення від історичною (лінійного) до міфічною (циклічною) часу, сміливе поєднання реального та ірреального (елементи “магічного реалізму”). Зазвичай міф це не едина сюжетна лінія, він співвідноситься з різними історичними та сучасними темами.
Закінчення 1 – го розділу ( ” Ніколи не розмовляйте з невідомими”) | Початок 2-го розділу (“Понтій Пілат”) |
-Усе просто: у білім плащі з кривавим підбоєм, рано-вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана..1 | У білім плащі з кривавим підбоєм, по-кавалерійському шаргаючи ночами, рано-вранці чотирнадцятого числа весняного місяця нісана в криту колонаду між двома половинами палацу Ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат |
Закінчення 2-го розділу (“Понтій Пілат”) | Початок 3-го розділу (“Сьомий доказ”) |
Чуло близько десятої години ранку | Так, було близько десятої години ринку, вельмишановний Іване Миколайовичу, – сказав професор |
1 Переклад М. Білоруса. |
Крім того, “московські” та “єршалаїмські” розділи поєднує й стрижневий, об’єднуючий текст – мотив спеки: з одного боку, нестерпне сонце в Єршалаїмі, а з іншого – спекота московська, “коли сонце, розпікши Москву, у сухому тумані падало кудись за Садове кільце”.
Для роману-міфу характерна ситуація, коли в сучасних явищах прозирає минуле й майбутнє.
Особливості композиції та часопростору в романі “Майстер і Маргарита”, а також специфіка його образної системи переконують, що романом-міфом його вважають зовсім не випадково. Дослідники називають своєрідне (на новому етапі, не досвідоме, а повністю осмислене й навіть інтелектуалізоване) повернення до міфічного світобачення, до міфологічного часопростору “неоміфологізмом” (тобто “новим міфологізмом”). А появу такого жанру, як роман-міф, датують початком XX ст. Що ж дає підстави для визначення твору про Майстра і Маргариту саме як роману-міфу?
У романі сміливо поєднуються реальне та ірреальне, буденність і фантастика. Таких прикладів у творі безліч: це і поява в абсолютно реалістично зображеній Москві початку XX ст. Сатани (Воланда) та його супутників, і чарівне перетворення московської квартири на місце балу, на якому Маргарита була королевою, і фантастичний відліт Воланда та його почту в космічний простір… Ті, хто найбільше ображав Майстра, покарані також у “магічний” спосіб: Маргарита, верхи на швабрі, підлетіла до вікон їхніх квартир і зробила там розгром…
Проблематика роману
У романі можна виокремити декілька основних проблем: філософські проблеми добра і зло, вибору людиною власного життєвого шляху та відповідальності за цей вибір. Ці проблеми вирішуються в всіх розділах роману, як у “єршалаїмській”, так і в “московській” частинах. Вони втілюються в актуальній для М. Булгакова антитезі особистість-влада. Письменник сам неодноразово опинявся в ситуації вибору, причому на межі життя і смерті. Тож він досліджує психологічний стан особистості перед владою дуже тонко, із знанням справи.
Уважний читач здивований: де поділася сміливість Понтія Пілата, якого на полі бою не лякали ані ворожі мечі, ані натовпи варварів, коли він лишень уявляв собі обличчя римського імператора? То що ж коїлося з цією мужньою людиною? Тваринний жах перед владою паралізував його, перетворившії на сліпе знаряддя несправедливості, одним із виявів якої став наказ про страту Ієшуа Га-Ноцрі.
Усемогутній прокуратор Пілат позбавлений внутрішньої свободи, яку має бідний мандрівний філософ, до того ж йому бракує сили звільнитися від несвободи. Кара за це – довічні тортури сумління. Мине майже два тисячоліття, як він у пасхальну ніч нарешті отримає прощення від того, кого свого часу малодушно не врятував.
У сучасному ж світі все значно гірше: залишатися самим собою можна тільки в божевільні… Не випадково в “московських” розділах проблема “особистість і влада” набула ще гострішого – особистісного звучання, переростаючи в проблему свободи творчості митця та його долі в умовах тоталітаризму. Гостроту цієї проблеми засвідчує трагічна доля Майстра, який, ховаючись від обструкції та нищівної необ’єктивної критики, змушений був податися до божевільні. Пригадаймо альбом М. Булгакова: 298 негативних відгуків про його твори i лише три позитивні! Отже, доля Майстра перегукується з долею письменника.
Михайло Булгаков заперечує шлях прислужництва митця владі й тим самим утверджує ідеал безкорисливого та самовідданого служіння мистецтву. Митець тільки тоді є Майстром, коли відчуває внутрішню свободу, яка є основою особистості. І роман Майстра про Ієшуа – це та нитка, яка пов’язує духовні культури різних епох У проекції на майбутнє.
Письменництву в романі відведено основне місце. Ще в першому розділі редактор журналу і керівник московських письменників Берліоз витійствує, повчаючи молодого поета Івана Бездомного (Понир’єва). Спілка письменників МАСОЛІТ виявляється не творчим об’єднанням, а солідною бюрократичною установок”. Її основні функції – нагляд за письменниками та винагорода не талановитих, а послужливих зрадників мистецтві” й духовності, як-от Лавровича шестикімнатною дачею (чи не за цькування Майстра?), а рангом дрібніше обідами за півціни. І виявляється, Що найголовніше місце в “Будинку Грибоедова” не МАСОЛІТ, а ресторан.
Літератори, перетворені на “інженерів людських душ”, виявляються заздрісними й жадібними до дешевих розваг, нездатними до звичайного людського співчуття. Члени правління зляться на покійного голову, бо через його смерть їм довелося вечеряти не на веранді. а в душному залі. Булгаков змальовує контрастну картину: з одного боку, мертве закривавлене тіло Берліоза, а з іншого – танці в ресторані. Байдужість до чужого горя ще більше підкреслює смакування гастрономічних чудес і розгульне бенкетування. Відчай проникає в душу автора: “О боги, боги мої, отрути мені, отрути!..”
Хіба може бути інакше в суспільстві, де художника визначають не за покликом його душі чи працями, а за посвідченням у шкіряній обкладинці: “Член Спілки письменників”… Ось де витоки славнозвісного булгаковського сарказму: “Достоєвський не був членом Спілки письменників…” Однак він був геніальним письменником. А тут ціла спілка, яка слухається партійного керівництва, наче хор диригента, а проте, створити щось талановите “функціонери від літератури” неспроможні. Ситуація в СРСР, коли “чиновник, озброєний пером, писав під наглядом чиновника, озброєного пістолетом”, зайшла в глухий кут.
Традиційно дискусійним питанням є роль Воланда та його почту в розв’язанні конфлікту добра і зла. На перший погляд, такі персонажі є уособленням зла. Однак, читаючи текст, переконуєшся, що все значно складніше, часто темні сили, як це зазначено в епіграфі до роману, роблять добро, бажаючи лише злого. Саме Воланд та його слуги карають зло, яке унеможливлює життя порядної людини в Москві. Чесних людей вони не чіпають, зате зло “негайно просочується туди, де йому залишено хоча б щілинку: до буфетника з “осетринкою другої свіжості” і золотими червінцями в схованці; до професора, який трохи призабув клятву Гіппократа. “Тож усе ясніше доходимо думки, пише дослідник творчості М. Булгакова П. Палієвський, – що зухвальці з компанії Воланда грають лише ролі, які ми самі для них написали…” В. Розанов це визначив так: “Ми гинемо… від неповаги до себе”.
Як філософську, можна представити також ідею безсмертя високого Мистецтва, справжньої Творчості, утілену в афоризмі “Рукописи не горять!”.
Система образів роману
Хоча основні філософсько-моральні проблеми зосереджені навколо фігур Ієшуа Га-Ноцрі, Воланла, Майстра та Маргарита, у романі немає героїв, неважливих для розуміння авторської концепції та ідейно-художнього змісту твору.
Одним із центральних персонажів роману є Майстер. У цьому образі і певні риси автобіографізму. Водночас цього філософа й митця можна легко уявити в контексті будь-якого століття (недаремно в романі жодного разу не згадане його справжнє ім’я, оскільки це зменшило б силу узагальнення персонажа). Водночас слово “Майстер” означає виняткову майстерність у якійсь справі. Можливо, саме тому і цькують його нездари з членськими квитками Спілки письменників у кишенях (як цькували й М. Булгакова).
Зовні Майстер трохи схожий на М. Гоголя: “Голений, темноволосий, з гострим носом, стривоженими очима й з пасмом волосся, що спадало йому на лоба, чоловік років тридцяти восьми”. На цю паралель натякає також і факт спалення Майстром свого роману, що, безумовно, перегукується як із долею другого тому “Мертвих душ” М. Гоголя, так і з долею першої редакції “Майстра і Маргарита” М. Булгакова.
Крім того, дослідники помітили в образі Майстра риси гетевських персонажів. Так, Майстер наближений водночас і до Вагнера прихильника гуманітаристики, і до Фауста (узяти хоча б його кохання до Маргарита, у Гете – Гретхен). Булгаковський Майстер – філософ, він навіть наділений певною схожістю з філософом І. Кантом: та сама байдужість до сімейного життя, здатність покинути все й присвятити себе інтелектуальнії” діяльності (написанню роману). Можна ще довго шукати й знаходити прототипи Майстра як у історії, так і в літературі, але найважливіше те, що цей персонаж утілює більшість позитивних рис (як їх розумів М. Булгаков). Саме позиція Майстра (навіть не опозиція До влади і реальних умов життя, а їх ігнорування) і дозволила йому створити шедевр – роман про Понтія Пілата.
Центральним жіночим персонажем роману є Маргарита. Традиційно її образ асоціюється з вірним і вічним коханням (хоча існують інші погляди). До позитивних рис героїні належить милосердя, адже вона Домагається прощення спочатку для Фріди, а потім і для Понтія Пілата.
За Булгаковим, саме милосердії й кохання бракувало сучасному йому суспільству.
Образ Маргарити неоднозначний: з одного боку, вона заступниця покараних, захисниця і месниця за Майстра. З іншого – зруйнувала свою першу сім’ю, до того ж відьма, дещо цинічна у своєму ставленні до людей. Проте більшість дослідників тлумачить її образ як певний ідеал вічного, непроминущого кохання. Маргарита чи не єдина (крім, звісно, творчості) опора Майстра в земному житті. Недаремно поміж можливих прототипів Маргарити дослідники називають і останню дружину письменника – Олену Сергіївну. Маргарита оберігає Майстра і в космічному вимірі, з’єднавшись із ним у потойбіччі, у подарованому Воландом останньому притулку.
Причини популярності роману
Важко навіть уявити, що читач міг не побачити цього твору взагалі. Адже М. Булгаков пішов із життя в 1940 p., а роман “Майстер і Маргарита” широка публіка вперше прочитала в 1966 р. Саме тоді журнал “Москва” почав друкувати його розділи зі значними скороченнями. Повністю ж роман побачив світ у 1973 p., тобто через 33 роки (вік земного життя Ісуса Христа) після смерті автора.
Щоправда, не можна стверджувати, що до публікації роману ім’я автора та інші його твори були в СРСР під абсолютною забороною. Про М. Булгакова, нехай стисло, сухо й критично (мовляв, не зумів розгледіти “за гримасами непу істинного обличчя часу”), написано в академічній “Короткій літературній енциклопедії”. Названо і його твори: “Біла гвардія”, “Дні Турбіних”, “Зойчина квартира”…
Твори письменника були й залишаються популярними. Він не був “автором однієї книжки”. Однак коли запитати в наших сучасників, що написав М. Булгаков, найпершим названим твором був би роман “Майстер і Маргарита”. Саме він є вершиною творчості письменника. У чому ж секрет надзвичайної популярності роману? Мабуть, вичерпно відповісти на це запитання неможливо, однак процес пошуку відповіді багато важить в осягненні творчих секретів митця.
У романі “Майстер і Маргарита” неначе злилися воєдино, зазвучали в унісон усі таланти, усі специфічні риси, усі творчі знахідки письменника, які були до того “розсипані” в численних інших його творах.
Насамперед це суто булгаковське поєднання реалістичного опису буденного життя та найсміливішого польоту фантазії, містики. Принагідно згадаймо й самохарактеристику письменника з наведеного вище листа до уряду СРСР: “…я – МІСТИЧНИЙ ПИСЬМЕННИК”. У повісті “Собаче серце” за допомогою фантастичних елементів висміяно соціальний експеримент більшовиків: пес Шарик під скальпелем професора Преображенського перетворився на людину (Шарикова). Концепція письменника визначена: як собаче серце ніколи не стане людським, так і темні, неосвічені люди (нові “господарі життя”) ніколи не стануть інтелігентами, людьми культури…
Подібний прийом використано й у “Майстрі і Маргариті”. Задля покарання (хоча б уявного) всесильного карального органу (НКВС) і тих темних сил. які тяжіли над самим М. Булгаковим, письменник “викликає” до Москви найтемнішу, найстрашнішу “каральну” силу – Воланда та його почет. Можна лише здогадуватися, з якими почуттями писав М. Булгаков гротескно-буфонадну сцену невдалого арешту агентами НКВС банди Воланда: “- А що то за кроки такі на сходах? – запитав Коров ‘ев, бавлячись ложечкою в чашці з чорною кавою.
– Це нас арештовувати йдуть. – відповів Азазелло…
– А, ну-ну…р
Не забуваймо, що ці рядки були написані в часи, коли “одна половина населення СРСР сиділа в таборах, а друга половина її сторожила”. І раптом оце презирливе “ну-ну”, мовлене за чашкою кави. Дійсно, “покарання” тоталітаризму було можливе лише у вигаданому світі письменницької фантазії М. Булгакова. Імовірно, що саме так митець зцілювався від своїх давніх страхів (відомо, наприклад, що у Владикавказі його під вартою приводили до особливого відділу НКВС, про що він згадував у ранніх ста років відбулося кілька революцій, було повалено самодержавство, розбудований “найсправедливіший” в історії людства суспільний устрій – соціалізм. Аж раптом такий “вирок”: за цей час люди не змінилися.
Письменник-пророк
Роман “Майстер і Маргарита” написаний у період між двома світовими війнами, капи дедалі більшої сили набував тоталітаризм. У вигляді гітлеризму й сталінізму. Сучасник М. Булгакова, поет В. Маяковський, влучно охарактеризував ситуацію: “Нам з тобою мислить годі, думають за нас вожді!” Можливо. М. Булгакова й не Цікавили політичні аспекти порушеної в романі проблематики, але ж недаремно справжніх письменників завжди величають пророками, які передбачають майбутні катаклізми й події.
Оповіданнях). У такому вільному фантазуванні, у схильності до буденного зображення найфантастичніших подій і персонажів митець певною мірою наслідує свого улюбленого письменника М. Гоголя (пригадаймо демонологічних персонажів із “Вія”, “Зачарованого місця”, “Пропалої грамоти”, “Ночі перед Різдвом”).
Можливо, однією з причин популярності “Майстра і Маргарити” була гідна подиву об’єктивність у зображенні радянських реалій, відсутність підлабузництва, догоджання та рабської послужливості перед владою. У романі виведено безліч негативних типів, які непогано пристосувалися в країні проголошеної, але так і не реалізованої “загальної справедливості”. За одну тільки фразу Воланда про те, що хоча він сто років не був у Москві, проте люди за цей час зовсім не змінилися, їх лише зіпсувало квартирне питання, письменник міг опинитися за тратами. Упродовж “Білий плані із кривавим підбоєм”, або Булгаков і Сталін.
Дослідники творчості М. Булгакова переконані в тому, що впродовж багатьох років Сталін “грався” з письменником, як кіт із мишею. При цьому позірно вій наче й віддавав належне таланту письменника, а по суті нищив його. То чи не символізує таку ситуацію “білий плащ з кривавим підбоєм”, який носив Понтін Пілат? Можливо, поєднання білого й червоного в Булгакова є символом тоталітарної влади, яка. декларуючи справедливість і законність, насправді є тиранічною і грунтується на крові?
У 1926 р. у квартирі М. Булгакова в Москві відбувся обшук. Невдовзі в одному з листів Сталін назвав п’єсу ” Біг” “антирадянським явищем”. У всіх театрах негайно було знято з постановки йот п’єси та заборонено видання його прози. Саме тоді письменник звернувся з листом до Сталіна. Актом примирення мата стати п’єса “Батум” про юність вождя. Спочатку все йшло начебто добре, твір замовили одразу декілька театрів. Актори разом із М. Булгаковим навіть вирушили до Батумі, аби краще відчути атмосферу міста. Телеграмою їх повернули назад у Москву. “Він підписав мені смертний вирок”, сказав письменник дружині. Що не сподобалося Сталіну в п’єсі, яка мала його прославити, ніхто не знає. Відома лише ного репліка керівникові МХАТу В. Немировичу-Данченку: “П’єса непогана, але ставити не варто”. Можливо, саме в цьому витонченому єзуїтстві й полягав сенс: спочатку примусити письменника написати про себе (тобто фактично підкоритися), а потім знехтувати ним?
Дуже гостро у творі звучить критика тоталітаризму (надто в непримиренному конфлікті “митець і влада”). Особливо дратівливою виглядала позиція М. Булгакова в 1930- 1940-х роках у СРСР, адже вона різко контрастувала з типовими для того часу творами зовсім іншої тональності.
Популярності твору сприяє його дивовижна здатність задовольняти потреби й запити найширшої аудиторії: від пересічних читачів до справжніх літературних гурманів. І кожен із них знаходить у тексті щось “своє”, те, що цікавить саме його. Читач менш вибагливий зосереджує увагу на описі стосунків любовної пари – Майстра й Маргарита. Натомість досвідчений читач із задоволенням “відстежує”, “ловить” у тексті численні ремінісценції та алюзії (цитати з інших творів, приховані натяки, тонкі алегорії), якими пронизаний роман. Інтелектуалам імпонує філософічність твору М. Булгакова, чудове знання письменником світової культури від часів античності до сучасності.
…Роман Булгакова, який показав передусім неоміфологічне мислення автора, виключає можливість однозначного трактування як окремих образів і сюжетних ліній, так і твору в цілому. Очевидно лише одне: “Майстер і Маргарита” це художньо-філософський підсумок роздумів письменника над долею Творця. Булгаков створив яскраву, унікальну за формою картину загальнолюдської драми, що сягає страждань Христа і являє проекцію на індивідуальну трагедію сучасної йому людини.
Н. Євстаф’єва
Не можна не відзначити афористичності мови роману, яка також сприяє його популярності. Твір цитується в найрізноманітніших контекстах. Широко відомими стали такі, наприклад, вислови: “Ніколи й нічого не просіть! Ніколи й нічого, і надто в тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть!”, “Аннушка вже купила олію, і не лише купила, а й навіть розлила. Так що засідання не відбудеться”; “Факт – найупертіша у світі річ”.
А про популярність вислову “Рукописи не горять!” тоді й казати – він цитувався і цитується надзвичайно часто в найрізноманітніших контекстах. Промовистим підтвердженням цього є той факт, що навіть опоненти М. Булгакова, які критикували його за відсутність у “Майстрі і Маргариті” “класового підходу”, полюбляли використовувати саме цю цитату з роману. Стаття одного з цих критиків так і називалася “Чи горять рукописи?”.
Усе розмаїття причин популярності твору оживає і діє на читача за однієї неодмінної умови безумовного таланту письменника.
Кожен майстер відкрито чи потай мріє про безсмертя для своїх творів, про те, аби вони були цікавими для далеких нащадків. Недаремно ж мотив підбиття підсумку творчого життя відомий ще від знаменитої оди римлянина Горація “Пам’ятник” (“Exegi monumentum”), став стрижневиму світовій літературі, надихнувши на подібні рядки В. Шекспіра і Д. Мільтона, О. Пушкіна і М. Рильського…
“Я спорудив пам’ятник, тривкіший за сталь” – так почав свій уславлений твір Горацій. І час довів, що поет гаки мав рацію, адже його твори живі й донині.
“Рукописи не горять!” – продовжив його думку М. Булгаков і також не помили вся попри всі реальні та наймістичніші перепони, роман “Майстер і Маргарита” знайшон шлях до читача іі увічнив ім’я Майстра.
1. Складіть хронологічну таблицю життя та творчості М. Булгакова.
2. Як життєвий і творчий шлях письменника пов’язані з Україною? У яких його творах і як саме згадується Київ?
3. Як ви розумієте слона М. Булгакова, адресовані М. Гоголю: “О. Вчителю, укрий мене полою своєї чавунної шинелі”? Як життя та творчість М. Гоголя вплинули на життєвий і творчий шлях М. Булгакова?
4. Якою була дорога письменника до літературної слави? Як ви розумієте його відомий вислів “Рукописи не горять!”?
5. Творчість яких письменників вплинула на творчість М. Булгакова? Наведіть конкретні приклади.
6. Чи мав підстави митець називати себе “містичним письменником”? Відповідь аргументуйте конкретними прикладами.
7 Якою ви уявляєте атмосферу в будинку сім’ї Булгакових на Андріївському узвозі в Києві? На підставі яких джерел сформувалося ваше уявлення про цей будинок?
8. Як. на вашу думку, письменник утілював у життя своє кредо: “Головне – не втрачати почуття власної гідності”? Наведіть конкретні приклади.
9. Як ви розумієте вислів “внутрішня еміграція”? Чому М. Булгакова називали “внутрішнім емігрантом”? Чи згодні ви з такою характеристикою життєвої позиції письменника? Відповідь аргументуйте.
10. Як ви думаете, чому роман М. Булгакова “Майстер і Маргарита” вважають вершиною творчості письменника? У чому причини популярності твору?
11. Наведіть приклади поєднання письменником у романі елементів реального та ірреального. Як ви думаєте, який із двох пластів (реалістичний чи магічний) відіграє важливішу роль у втіленні творчого задуму автора? Свою відповідь обгрунтуйте.
12. Назвіть головних героїв твору, складіть план їхньої характеристики та доберіть відповідні цитати.
13. Назвіть часові проміжки й місця дії (хронотопи) роману. Проілюструйте прикладами з тексту художні засоби їх зв’язку.
14.Яку роль у “Майстрі і Маргариті” відіграє роман Майстра про Ієшуа Га-Ноцрі та Понтія Пілата? Як ви думаєте, для чого Булгакову потрібна була така складна композиція твору? Що вона дає з погляду втілення авторської концепції?
15. Які робочі назви роману ви пам’ятаєте? Про що, на вашу думку, свідчить велика кількість її варіантів?
16. Якби ви не знали автора й назви роману, яку б дали назву цьому твору, прочитавши його вперше?
17. Назвіть основні проблеми роману “Майстер і Маргарита”. Чи пов’язані вони між собою? Як саме?
18. Наведіть приклади афоризмів із тексту роману та/або інших творів М Булгакова (“Рукописи не горять!”…).
19. Ким, на ваш погляд, є Воланд: караючим злом, байдужим спостерігачем. демонічним спокусником? Чому існують різні погляди щодо героя? Відповідь аргументуйте.
20. Підготуйте мультимедійну презентацію “Герої М. Булгакова і світова художня культура”, у якій використайте фрагменти художніх фільмів, знятих за творами письменника.
21. Підготуйте мультимедійну інтернет-мандрівку-презентацію “Шляхами Михайла Булгакова”, а також знайдіть і вмонтуйте в показ меморіальні знаки, які увічнюють пам’ять про письменника.
22. Напишіть есе на тему:
– “Булгаковський Київ”;
– “Яке враження справили б на Воланда сучасні люди?”.
Текстові завдання
23. Виконайте тестові завдання.
1. Михайло Булгаков порушував загальноприйняті норми правопису і писав слово “Місто” з великої літери, підкреслюючи повагу до
А Єршалаїма Б Києва В Москви Г Константинополя Д Ленінграда (Петербурга)
2. “О, Вчителю, укрий мене полою своєї чавунної шинелі”, – звернувся Михайло Булгаков до
А Чарльза Діккенса Б Поганка Вольфганга Гете В Миколи Гоголя Г Льва Толстого Д Федора Достоєвського
3. В образі Майстра Булгаков насамперед змалював А творчий автопортрет
Б митця-декадента, який загубився в часі В письменника радянської доби, жертву сталінської системи
Г узагальнений образ митця, який живе в тоталітарному суспільстві
Д мрійника, абсолютно відірваного від реального життя
(2 votes, average: 4.00 out of 5)