Людяність “Слова о полку Ігоревім”
Нещасливою була доля рукопису “Слова…”. Наприкінці XVІІІ ст. російський збирач старовини Мусін-Пушкін придбав для своєї колекції рукописний збірник, у якому було і “Слово…”. У 1800 році воно вийшло друком, але у 1812 році бібліотека Мусіна-Пушкіна згоріла під час наполеонівського нападу на Москву. Залишилися тільки друковане видання і рукописна копія для Катерини ІІ. “Слово…” не тільки найвизначніша й історична пам’ятка часів Київської Русі. Воно стало тією спадщиною, до якої неодноразово зверталися митці різних часів.
У “Слові” природа зображується у великій перспективі, дію “Слова” введені величезні географічні простори. Половецький степ, “синє море”, Дон, Волга, Дніпро, Донец Дунай, Західна Двіна, Рось, Сула, Стугна, Немига, а з міст – Корсунь, Тмутаракань, Київ, Полоцьк, Чернігів, Курськ, Переяславль Бєлгород, Новгород, Галич, Путивль, Римов та інші – уся Русь ка земля знаходиться в полі зору автора, введена у коло йог розповіді.
Чим ширші простори, тим більша могутність героїв “Слова” Масштаби битви руських із половцями охоплюють весь стеї завдяки злиттю природи з діями людей: перед битвою з полов цями криваві зорі світло повідають, чорні хмари з моря йдуть Бути грому великому, йти дощу стрілами з Дону великого. Можна було б значно збільшити кількість прикладів, що доказують глибоке знання автором “Слова” степової природи. Жива картина давнього-половецького степу, донесена до нагі у змісті “Слова”, – яскраве свідчення того, що “Слово о полку Ігоревім” написане очевидцем, – можливо, навіть учасником степового походу Ігоря.
Розповідаючи про похід руського війська, автор “Слова” сповнений такої сильнюї скорботи, що начебто не може утриматися від втручання іо вчинків Ігоревих. Почуття автора “Слова о полку Ігоревім” Мисі великі, його розуміння чужого горя і чужих радощів таке гостре, що йому здається, ніби цими ж почуттями, цими ж переживаннями наділене й усе оточуюче. Тварини, дерева, трапи, квіти, уся природа щедро наділені ним людськими почуттями, спроможністюрозрізняти добро і зло, співчувати першому і ненавидіти друге, вони попереджують руських про нещатя, переживають із ними горе і радощі. Це злиття автора і природи посилює значущість і драматизм того, що відбувається. Почуття автора, що знаходять відгук у природі, здаються нібито посиленими удесятеро. Автор “Слова” із винятковою увагою проникає в щиросердечні переживання своїх героїв. В усій складності подані суперечливі почуття Святослава Всеволодовича, князя київського, При звістці про поразку Ігореву і Всеволодову. Він по-батьківськи любить їх і по-батьківськи дорікає за безрозсудний замір походу на половців без змови з іншими руськими князями: “Що ж пробили ви моїй срібній сивині?” Автор “Слова” співчутливо розуміє перевагу смерті над полоном, висловлену Ігорем на початку походу. Він із надзвичайною людяністю говорить про самітню (саме самітню) смерть на бойовищі на кривавій траві: не було н ним його братів, на самоті зронив він свою перлинну душу. Людяність “Слова” виявляється різноманітно і сильно. Вона позначається й у характеристиках дійових осіб – виразних, стислих і дивовижно точних.
Ця незвичайна чуйність автора “Слова” до людського страждання, його велике і розумне серце не могли не залучити його до народного горя – до бідувань трудового руського населення. Завдяки цьому “Слово” живе і для прийдешніх поколінь, продовжує хвилювати нас дотепер.
Максим Горький говорив про руське мистецтво: “Руське мистецтво насамперед сердечне мистецтво. У ньому незгасно горіла романтична любов до людини, цим вогнем любові виблискує творчість наших художників великих і малих”. Зарод ки цієї сердечності ми можемо помітити й у найдавніших тво рах руської літератури. Вона чітко проявилася вже в “Слові о полку Ігоревім”. “Слово о полку Ігоревім” – один із самих гуманних творів; світової літератури. Воно відзначено печаткою особої людяності, особливо уважного ставлення до людської особистості. Автор “Слова” використовує найрізноманітніші художні засоби зображення: гіперболи, метафори, порівняння, контрасти, епітети, уособлення. Величезність Руської землі підкреслюється ним одночасністю дії в різних її кінцях: “дівиці співають на Дунаї, ллються голоси через море до Києва”, “труби сурмлять у Новгороді, стоять стяги в Путивлі”, “коні ржуть за Сулою, дави нить слава в Києві”. Ось такі далеко не всі художні засоби зображення, використовувані автором “Слова о полку Ігоревім”. Найкращим перекладом “Слова” вважається переклад непереверше-ного майстра пера М. Т. Рильського. Поема знайшла відгук в оригінальній творчості письменників XІX-XX ст. У своїх творах вислови із “Слова…” використовували І. Я. Франко, П. Г. Тичина, М. П. Бажан, О. С. Малишко. Недарма М. Т. Рильський назвав свою поему-ораторію “Словом про рідну матір”, у якій неодноразово зустрічаються мотиви “Слова…”. За сюжетом “Слова…” створено О. Бородіним чудову оперу “Князь Ігор”, слід згадати музичну композицію “Плач Ярославни” М. Лисенка, картину В. Васнецова “Після побоїща”.
Твір, віддалений від нас більш як на вісім століть, і тепер захоплює патріотичним піднесенням, величчю образів, майстерністю викладу. Перекладений на інші мови світу, цей твір набув світової слави. Серед пам’яток середньовічної культури, з якими його порівнюють (“Витязь у тигровій шкурі” Шота Руставелі, старофранцузька “Пісня про Ролланда”), йому належить найпочесніше місце. У “Слові…” значно сильніше, ніж у інших пам’ятках, висловлено ідею патріотизму. Кожний народ має свої погляди на моральні якості людини. Ці погляди передаються з покоління в покоління, шліфуються і збагачуються. Одним із найбільших скарбів українського народу є середньовічна поема “Слово о полку Ігоревім”. Наш народ може пишатися своїми літературними і мистецькими традиціями, адже “Слово…” – це єдина пам’ятка Київської Русі, яка здобула всесвітню славу. З поеми ми дізнаємося про життя українського народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу із зовнішніми ворогами і внутрішніми феодальними чварами. У творі невідомий автор змалював героїчних захисників Руської землі, які в ХІІ столітті вели боротьбу з половцями.
Князь Ігор – вірний син Руської землі. Потрапивши у полон, він не втрачає надії повернутись на батьківщину, навіть подумки долає перешкоди:
“Ігор спить, Ігор не спить, Ігор мислю поля мірить од великого Дону до малого Дінця”.
Такими ж вірними патріотами рідної землі були і його воїни. Вони готові віддати життя за честь батьківщини. Тому рішуче і відважно дві доби б’ються вони з кочівниками.
Ігор – безстрашний і рішучий. Ці його риси найповніше розкриваються перед початком походу на половців. Він не зважає на віщування природи, а прагне досягти своєї мети. У бою Ігор поводиться як мужній і хоробрий воїн. Моральною і фізичною силою князів Ігоря і Всеволода захоплюються і сам автор, і київський князь Святослав, який говорить: “Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості загартовані”.
Благородство штовхає Ігоря на допомогу Всеволоду, адже князь розуміє, як потрібні в бою взаємодопомога і взаємовиручка: “Ігор полки завертає, жаль бо йому милого брата Всеволода”.
Але поряд із позитивними рисами Ігор має і вади. Честолюбство і нерозсудливість стали причиною поразки. Адже він виступив у похід сам, не порадившись ні з ким, навіть із київським князем. Самовпевненість і нехтування попередженням природи дорого обійшлися руському війську, про що у творі говориться так: “Ігоря хороброго полку – не воскресити!” Отже, прославляючи мужність і патріотизм князя Ігоря, автор засуджує його легковажність, честолюбство, підкреслюючи, що тільки спільними зусиллями русичів можна подолати ворога.
Невеличкий твір, присвячений сумній поразці руських у поході проти половців 1185 року, виявився однією з найбільших І радісних перемог руського художнього слова. Красотою “Слова” були захоплені люди бездоганного смаку: Жуковський, Пушкін, Гоголь, а в XX столітті – Блок, Бунін, Лихачов і багато інших літераторів. Але ближче над усе “Слово” до народної поезії. Народні в “Слові” образи дерева, що схиляється до землі від горя, зніченоі від жалю трави, порівняння битви з бенкетом, із жнивами. Близький до народного плачу плач Ярославни. У народних плачах постійні ті ж звертання до вітру, до ріки, до сонця, що є в плачі Ярославни. Сон Святослава сповнений народних поетичних символів. Опис втечі Ігоря з полону має казкові мотиви: у казках нерідко герой, що рятується від переслідувань чаклуна, також обертається у тварин.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)