Людина у вогні громадянської війни
В одному з листів Колеснікова Фадєєв писав: “Війна – більша й сувора вихователька. До цього часу ми вже випробували багато важкого, бачили трупи замучених карателями селян, втратили в боях багатьох людей, які встигли полюбити… Знали про дивовижні звірства в контррозвідках білих”. Але потім він пише, що “декого з колишніх товаришів ми тепер, не здригнувшись, розстріляли б, якби він потрапив до нас у руки, інших ми нехтували, про інших шкодували, що дороги наші пішли нарізно”. Війна – це страшне нещастя для народу, ще страшніше,
Людина в таких подіях – і піщина, і особистість. Література, що є дзеркалом подій, намагалася найбільше глибоко проникнути в ті події, зрозуміти тих людей, їхні щиросердечні стани. Людина не схема, і в революції – у грандіозній соціальній перебудові суспільства, у період катаклізму, що несе радість звільнення одним і позбавлення іншим, – його моральні якості, їхньої зміни – те, що
Цікавий для нас погляд на війну, що показує у своїх оповіданнях І. Бабель. Зрозуміти позицію І. Бабеля можна, звернувшись до тих життєвим обставинам, які формували його життєвий досвід. “А я адже як виріс: в умовах найтоншої культури, у з так навчився французької мови, що ще в отроцтві знав чудово класичну французьку літературу. Дід мій – найрозумніша, чесна людина, атеїст серйозний і глибокий. Який-що він і нам передав, внучатам”, – розповідав Бабель Фурманову. Таке середовище, виховання в надкласових, гуманістичних традиціях зробили істотний вплив на майбутнього письменника. “Неясними поетичними мозками я переварював боротьбу класів”, – говорив про себе оповідач, кандидат правий Петербурзького університету К. Лютов (оповідання “Смерть Долгушева”); до речі, Бабель був відряджений у газету “Червоний кавалерист” з документом на ім’я К. Лютова; це не може не говорити про близькість позицій автора й оповідача: людини далеким і незрозумілого своїм ім’ям не наділяють. Його називають “слиньком”, але К. Лютов і не сперечається, що він “слинько”: він розповідає про те, як не зміг виконати прохання Долгушева – застрелити його, важко пораненого; як ішов в атаку і не міг змусити себе вистрілити в супротивника. Людина страждає, тому що не може переступити себе, свої принципи, те, що закладено з дитинства. Звичайна людина, що розуміє необхідність революції, хоче, щоб революція “не стріляла”. “Революція – це гарна справа гарних людей. Але гарні люди не вбивають. Виходить, революцію роблять злі люди… Хто ж скаже Гедалі, де революція, і де контрреволюція?” – говорить Гедалі; у його словах погляд на події простого обивателя…
Для повного розкриття теми “Людина у вогні Громадянської війни” треба розглянути одну з найбільших робіт Булгакова – роман “Біла гвардія”. У романі описані події 1918-1919 років, вони вплинули на світогляд автора й багато в чому змінили його погляд на пережите. Як і Бабель в оповіданні “Смерть Долгушева”, так і Булгаков близький по переконаннях до своїх героїв – сім’ї Турбіних і їхнім друзям, і особливо до доктора Олексієві Турбіну. Пізніше Булгаков визначав свою позицію у романі “Біла гвардія” як прагнення “стати безпристрасно над червона й білими”, головна тема роману – тема зіткнення особистого існування з “історичною долею”. М. Булгаков у своїй творчості завжди виходив з гуманістичного розуміння чільної ролі людської особистості над всіма суспільними змінами.
“Ми повинні оцінити людини у всій сукупності його істоти, людини як людини, навіть якщо він грішний, не симпатичний, озлоблений або зарозумілий. Потрібно шукати серцевину, найглибший осередок людського в людині”.
Із цієї позиції Булгаков малює білий рух на Україні, зображуючи долю сім’ї Турбіних на тлі морального падіння й розкладання контрреволюції. Ми бачимо, як, вдаючись до допомоги німців, збігає з міста вище начальство (гетьман і наближені), як їдуть офіцери, залишивши на кордоні взимку погано одягнених солдатів. Булгаков показує братів Турбіних – інтелігентів, які зв’язані зі старим миром; але встають вони на захист Батьківщини й захищають зовсім не “білу ідею”; вони давали присягу й тепер вірні їй, вірні своєї честі. “Це слово проходить у романі як лейтмотив. “О, чортова лялька, позбавлена найменшого поняття про честь!” – обурюється на Тальберга, що втекли з німецьким поїздом, Олексій Турбін. І йому ж підкидає автор книгу Достоєвського, розкриту на сторінці, що уражає уяву,: “Російській людині честь – один тільки зайвий тягар”. Невже творець “Бісів” прав? Але тоді героям Булгакова краще не жити на землі, адже для них честь – рід віри, стрижень особистого поводження”. Честь для Турбіна не тільки вірність Батьківщині, паную (хоча й це теж), але й вірність іншим людям, товариству, боргу перед молодшими й слабкими. Громадянська війна трясе будинок: Васіліса, сусід Турбіних, – втілення боягузтва, жадібності й пристосовництва. Турбіни не віддають своїх переконань під сильними ударами долі. Вони розуміють, що “всі ми в крові винні” і що треба “улаштовувати заново звичайне людське життя”, а не воювати, заливаючи всі новою кров’ю рідну землю.
Головні герої роману вірять у Росію й, головне, мріють про мирне життя. Кінчається роман дуже символічно. Письменник говорить, що кожна людина знає “страждання, борошна, кров, голод і мор”. Все пройде. Вибухає Марс – планета війни, але заграла “Венера, червонувата, а від блакитного місяця ліхтаря часом поблискувала на груди людини відповідна зірка. Вона була маленька й теж п’ятикутна”. Сходить Венера – планета любові, всі люди забули хвороби й страждання, “мир стає в душі”. З іншої сторони розкрита тема “Людини у вогні Громадянської війни” у творах Фадєєва, Фурманова, Серафімовича, Островського. Розглянути відношення письменників, що стоять на позиціях більшовизму, до цієї теми можна, звернувшись до повісті Фадєєва “Розгром”.
Людські якості того, хто попадає в екстремальні ситуації, проявляються в чистому виді, без повсякденної лушпайки; ламаються життя, долі, характери й погляди. Найбільш яскрава зміна особистості, вихованої колективом, формування дисципліни, необхідної у воєнний час будь-якому війську, простежується у романі “Розгром”.
Сам автор ще в 1932 році говорив так: “У Громадянській війні відбувається відбір людського матеріалу, все вороже змітається революцією, все нездатне до теперішньої революційної боротьби, що випадково потрапило в табір революції відсівається, а все, що піднялося зі справжніх корінь революції, з мільйонних мас народу, загартовується, росте, розвивається в цій боротьбі. Відбувається величенна переробка людей”. Із цих позицій і оцінюються герої… У книзі відбиті основні типи людської моральності в переломну епоху: мораль Левінсона, Мечика й Морозка – центральних персонажів добутку. Всі ці персонажі індивідуальні й у той же час являють собою осередок певних якостей.
Образ Левінсона в “Розгромі” – це теж образ інтелігента, але зовсім відмінного від Турбіна й Лютова. Він сильний, і сильний, насамперед, своєю ідеєю, що веде його на все. Фадєєв показує звичайну людину зі слабостями, хворобами, вся його зовнішність говорить про те, що це не супер герой, а проста людина, але “він нещадно задавить у собі бездіяльну, солодку тугу”. “Бачиш все так, як воно є, для того, щоб змінювати те, що є, наближати те, що народжується й повинне бути” – от до якої – найпростішої і самої нелегкої – мудрості прийшов Левінсон”. В “Розгромі” показаний і інший людський тип – Мечик. У ньому видна людина, не здатна до війни, але б той же час він намагається зрозуміти своїх товаришів по загоні, навчитися чомусь. Він замкнутий у собі, йому здається, що все спеціально хочуть скривдити його, що партизани злі й безглуздо жорстокі, що мир похмурий і огидний. Після бесіди з Мечиком: “Ні, все-таки я був міцний хлопець, я був багато міцніше його, – думав він тепер з непоясненим, радісним торжеством… – я не тільки багато чого хотів, але й багато чого міг – у цьому вся справа…”
В “Розгромі” Фадєєв показує “Левінсона як людини, що завжди йде на чолі”, Мечика, що у результаті своїх метань виявляється зрадником, і в процесі еволюції, духовного росту розглянутий Морозка. Це ще одна людина, у житті якого війна зіграла найважливішу роль. В образі Морозка Фадєєв найбільше повно розкриває “революційні зміни у свідомості рядового пролетаря”. Автор затверджував, що Морозко “за задумом і об’єктивним ходом добутку – головна фігура роману”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)