Осуд війни в кіноповісті Олександра Довженко “Україна у вогні”

Давно вже зарубцювалися рани війни. Але народна пам’ять про неї живе, не слабшає біль втрат. Вічні між сторіч ті, що загинули в боях, знамениті в століттях живі, безсмерті солдати; усі, хто сміло йшов у бій, відстоюючи право на життя, волю для майбутніх. Нам, нащадкам переможців над фашистською поганню; усе цікавіше відкривати правду про ті полум’яні роки, і, ми звертаємося до мистецтва й літератури. Один з найкращих добутків про війну було написано в часи Великої Вітчизняної. Це кіноповість О. Довженко ” Україна у вогні”. Письменник відзначив:

“Україна у вогні” – через шевченківське розуміння автора всенародною трагедією, за широтою охоплення матеріалу, глибиною й правдивістю зображення, за справді – таки шекспірівськими комедіями в нашій літературі тих часів не має собі рівного”.

“Україна у вогні” – кіноповість – трагедія. Автор створив сценарій про людей простих звичайних, тих самих, що звуться в нас широких мас, які понесли найтяжчі втрати на війні, не маючи ні чинів, ні орденів. Вірний правді життя й власних гуманістичних ідеалів Довженко чи ледве не єдиний у всій тодішній літературі порушив проблему простої людини.

Свої гуманістичні ідеї письменник реалізував насамперед через трагічну долю дівчини – бранки, жінки в окупації, наголошуючи, що “в у війни не жіноча особа”. Героїчні кіноповісті Олеся Запорожець і Христя Хуторна не стають на шлях активної боротьби, але в тій страшній круговерті насильства й аморальності, що випала на їхню частку, зберігають у душах ще не витоптані до кінця природні людські почуття. Жорстока сила обставин виявилася більше сильної чим їхні бажання й можливості, пошматувала душі, те чи варто судити їх ще й судом визволителів, хіба не “більша мудрість у таких гірких справах – випливати за правдою, що послала людині щастя забуття лихого в доброму часі?” Вустами Лаврина Запорожця Довженко призвав якщо й судити людей, те “за законом народного нещастя”. А це кульмінаційна мить герой говорить; звертаючись до народних месників з терпкою гіркотою: “Хіба те, що відбулося із мною, із селом, не важче смерті в сто крат?” Страшна правда цих слів торкнулася найглибших куточків сердець. Перед духовним зором партизанів “виникла раптом вся у вогні Україна, у безлічі страждань і важких суперечливих трагедійних стиків. Велика нещаслива земля!”

О. Довженко створив трагедійний портрет нашого безсмертного народу. Герої добутку – це живі люди, плоть від плоті народу, патріоти своєї землі, які розуміють, що над їхнім життям і долею майбутніх поколінь нависла смертельна погроза фашистської рабства. Багато шкоди нанесло довголітнє витоптування гуманістичних моральних принципів, але не вибило їх зовсім з душі народу, тому й уживаються мирно не тільки в куті над білою скатертиною стола, а й у душі простої людини образи легендарних національних героїв – Мамая Георгія Переможця, і сучасників – Ворошилова й Будьонного. Така складність і неоднозначність людської особистості. Це тільки збагачує людини

“Прекрасна людина у бої за Батьківщину”, малюючи чорну трагічну реальність, Довженко звеличує вірних синів народу, які в пекельній пожежі, коли Україна у вогні, коли все згоріло в “полум’ї страшного німецького суду”, не втрачають упевненості в перемозі й непереборності нашого народу. Довженко – патріот наголошує на ідеї: наші воїни “герої великого грізного часу”; перемога над німецькими загарбниками – “це буде більша горда правда на безліч сторіч”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Осуд війни в кіноповісті Олександра Довженко “Україна у вогні”

Categories: Нові твори

Links